Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Кращі люди з арсарі зібралися, посиділи і сказали: «На Великих Балханах, які шляхом купівлі (саткун алган) придбав наш прадід (улуг ата) Арсарі-бай, є шість джерел проточної води (акар чашма), десять гнізд соколів (лачин) і вісімнадцять гнізд балобанів (іт алгу), [227]а на Малих Балханах – чотири гнізда соколів і шість гнізд балобанів. Скільки б не було отримано зерна (ашлик) з [допомогою цих] джерел (чашма), половину його віддавайте нам. А ще давайте дві тисячі [в'юків] очерету для побудови загонів для худоби (аран). Кожного року давайте десять великих соколів, чотири соколи-самці, вісімнадцять великих балобанів і шість мишоїдів (мишоїда) [228]».

Кара-ойлі Халіль погодився і ще сказав: «У нас немає того, чим можна ловити і бити птицю, і запасів їжі у нас немає». Онбегі і кращі люди, зібравши зілля [усе необхідне] і наказавши плести мотузки, дали сто кулачів мотузки [для силець], козу з шістьма козенятами, два бурдюки кислого молока і одного осла.

Протягом багатьох років вони постачали те, про що говорилося вище. Нині їх називають Таг-сакари; це тому, що вони нащадки Кашгачора. Кашга і Сакари – одного й того самого змісту.

Знатні люди і бахші з туркменів, обізнані з історією, розповідають: сім дівчат, підкоривши собі увесь огузький іль, багато років були беками. [229]Перша з них – Алтун-Гозекі, дочка Сундун-бая і дружина Салор-Казаналпи; вона була високого зросту. Друга – Барчин-Салор, [230]дочка Кармиш-бая і дружина Мамиш-бека. Могила її знаходиться на березі ріки Сир і досить відома в народі. Узбеки її називають Блакитне житло – Кок-кесене (кашане) – Барчин; [це] – розкішний гумбез, викладений кахлями. [231]Третя – Шабати, дочка Кайі-бая і дружина Чавулдура Бала-алпи. Четверта – Кунін-Корклі, дочка Конди-бая і дружина Біякан-алпи. П'ята – теж Кунін-Корклі, дочка Юмак/Йумак/-бая і дружина Каркина Конак-алпи. Шоста – Керче-Булади, дочка Алп-Арслана і дружина Кестан-Кара-алпи. Сьома – Кугадли, дочка Киник-бая і дружина Кимача, сина Дудал-бая.

У тисяча сімдесят першому році в Хорезмській країні написано.

Кінець. Книга написана

Життя та діяльність Абу-л-Газі, хана хівинського, воїна та історика, відомі з його автобіографії, яка входить складовою частиною до його другого твору «Родовід тюрків». Абу-л-Газі не встиг закінчити свій другий твір і доручив завершити цю працю своєму синові Ануша-Мухаммед-ханові (царював з 1663 по 1687 р). Із списку твору Абу-л-Газі «Книга родословного древа тюрків і монголів», що належить Інституту сходознавства АН Узбекистану, відомо, що Ануша-Мухаммед-хан перепоручив закінчити працю свого батька якомусь Махмуду бен-Мулла Мухаммед Заман Ургенчі.

Абу-л-Газі, нащадок Чингізхана, син Араб-Мухаммед-хана, походить з роду государя (падишаха) Шейбана, з покоління узбеків (Шибан – Шайбан – Шейбан; Абу-л-Газі вів свій рід від Шейбана, сина Джучі, онука Чингізхана; мати Абу-л-Газі теж була з роду Чингізидів). Майбутній хівинський хан та історик народився у стольному місті свого батька – в Ургенчі, у п'ятницю, 12 серпня 1603 р. Титул «газі» – «воїн за віру» – в імені новородженого пояснюється двома причинами: він народився через сорок днів після перемоги, яку одержав його батько над загоном уральських козаків, що пограбували Ургенч, а також тому, що його мати Міхрібану-ханим (яку він втратив у шестирічному віці) походила з сім'ї, яка носила цей титул.

В Араб-Мухаммеда, проголошеного ханом у 1602 p., було сім синів: Ісфендіар, Хабаш, Ільбарс, Абу-л-Газі, Шеріф-Мухаммед, Хорезмшах та Авган.

До шістнадцяти років Абу-л-Газі жив в Ургенчі, в оселі своего батька, який, одруживши Абу-л-Газі, передав йому в «удільне володіння» половину Ургенча; друга половина була віддана його братові Хабашу. Сам Араб-Мухаммед-хан переселився в Хіву, тому що на той час Амудар'я змінила течію, відійшла від Ургенча, і він утратив своє значення.

На початку XVII ст. Хівинське ханство було охоплене жорстокою феодальною боротьбою, яка не поминула ні узбеків, ні туркменів. Ця міжусобиця продовжувалась аж до воцаріння в Хіві Абу-л-Газі (1645 p.). Старші брати Абу-л-Газі і він сам брали безпосередню участь у цій боротьбі.

Чотири сини Араб-Мухаммед-хана, розділившись попарно за ознакою приналежності до одніє матері, – Ісфендіар і Абу-л-Газі були від однієї матері, чингізидки, Хабаш та Ільбарс були народжені другою дружиною Араб-Мухаммед-хана, найманкою, – вступили у відкриту боротьбу. Однією з причин ворожих стосунків між Араб-Мухаммед-ханом, Ісфендіар-султаном та Абу-л-Газі-султаном, з одного боку, та Хабаш-султаном і Ільбарс-султаном, з другого боку, були грабіжницькі набіги, які робив останній на Іран та Бухару проти волі батька, що намагався підтримувати мирні стосунки з цими державами.