Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Тепер поведемо мову про Огурджіка. На той час в Іраку був кочовий народ – байиндирський іль. Огурджік-алп не послухався повеління байиндирського бека. Байиндирський бек розізлився на Огурджіка. В Огурджіка не було сили битися з байиндирами. Зі своїм ілем у тисячу кибиток він утік з Іраку і прийшов у Шемаху; дев'ятсот кибиток було салорських, сто кибиток – каркинських.

Він хотів поселитися там, [але], боячись байиндирів, пішов до Криму. Відкочувавши звідти, він перейшов ріку Ітіль і прийшов до ріки Яїк. У ті часи в місцях, які називалися Ала-Кенк і Кара-Каш, мешкав народ Канкли. Хана [цього народу] звали Кок-Тонли. Прибувши до нього, [Огурджік] прожив [там] кілька років. Врешті-решт, посварившись і з ним, він утік [від нього]. Кок-Тонли наздогнав його і захопив у нього сімсот кибиток. [Огурджік] з трьомастами кибитками утік і пішов у Мангишлак; три роки він пробув у місці, що називається Карахан. Кок-Тонли не знав, куди пішов Огурджік. Через три роки, почувши [про Огурджіка], він вирушив у похід. Огурджік, дізнавшись, що він вирушив у похід, разом із своїм ілем врятувався втечею і пішов до Балханських гір.

Ось тартим, який заспівав тоді Огурджік:

У Кара-Газі-бека було чотири сини: перший – Огурджік-алп, другий – Суварджік, третій – Дудик, четвертий – Кабаджик. Про нащадків цих чотирьох, про кожного окремо, якщо на те буде воля божа, ми [ще] розкажемо.

У Огурджіка було шість синів; кожні двоє з них були близнюками: вони тричі, один за одним народжувались двійнями. Імена їхні такі: Берді і Бука – одна двійня, Авсар і Кусар – друга двійня, Яджи/Иаджи/ і Дінглі – третя двійня.

У Берді було двоє синів: одного звали Кулми, другого – Кулхаджі. Нащадки Кулми – ілі Йомут і Калтак.

І у Йомута [211]було двоє синів: одного звали Озлі-Тимур, другого – Кутлу-Тимур. А у Озлі-Тимура було три сини; імена їхні наступні: Іса, Муса і Бахрамшах. І у Кутлу-Тимура було три сини; імена їхні наступні: Джуни, Шіран і Куджик.

У Арсарі-бая, [212]сина Кул-хаджі, було три сини: Інал-Газі, Зейнал-Газі і Мустафа-Газі. У Інал-Газі було двоє синів: одного з них звали Тура, другого – Сокман. Лайна і Джаршанки – нащадки цих двох [синів Інал-Газі]. Нащадки Зейнал-Газі – Кара і Бакаул. Нащадки Мустафа-Газі – Улуг-тупа [213]і Гунеш. Нащадки Бука – Ічкі-салори – внутрішні салори. [214]

А ще в одному творі (нама) так сказано. У салорському ілі був чоловік на ймення Енкеш. Дружину його звали Джаджакли. Ім'я їхнього сина було Казан-Салор, якого називали також Казан-алпом.

На той час у іля Бечене був государ на ймення Тоймадук. Він прийшов, напав на житло Енкеша, взяв у полон Джаджакли і забрав [із собою]. Через три роки Енкеш, віддавши за [неї багато] добра, зумів повернути її. Через шість місяців після повернення Джаджакли додому вона народила дитину – хлопчика. «Звідки ти взяла цього хлопчика?» – запитав Казан-алп у своєї матері, ударив [її] палицею і поранив їй голову. Джаджакли сказала: «Прийшов ворог; коли стемніло, ти втік, блідий [від страху]; сів на верблюда, я хотіла було їхати слідом за тобою. Доклавши усіх зусиль, ітбечене по моїх слідах наздогнав [мене], схопив за голову мого верблюда. Всередині у нього [ітбечене] закипіло, сам він почервонів, сів на мене, позбиткувався, відібрав мою волю; від нього я понесла цього хлопчика». Так як цей хлопчик походить з іля Ітбечене, йому дали ім'я Ірек. У тюрків існує такий звичай: собак називають Ірек [чи] Серек.