Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

В Ірека був син на ймення Арикли. Кажуть, що ічкі-салори нащадки Арикли. Нас у ті часи не було; правду і неправду [тільки] один бог знає. Якщо [це] неправда, гріх за це [нехай впаде] на шию тих, хто розповів [про це] до нас.

Нащадки Авсара – Таракіма-салори. Нащадки Дінглі – народ Джаби. Нащадки Яджи /Йаджи/ нині живуть на березі ріки Аму, поблизу Кара-Куля; ще й тепер їх називають йаджи. Ми розказали про нащадків п'яти синів Огурджіка. Про нащадків, які пішли від його сина на ймення Кусар, невідомо.

Тепер розкажемо про нащадків молодших братів Огурджіка. У Суварджіка був син на ймення Хуршід. Іль Олам-ургенчлі – нащадки Хуршіда. Уруг Азлар [215]– нащадки Дудика. Іль Сакар – нащадки Кабаджика. [Ось] ми і сказали про нащадків молодших братів Огурджіка і про нащадків синів їхніх.

Тепер скажемо про інші ілі. Ілі Агар і Аймакли [походять від] уйгура Еркіль-ходжі, який був візиром у Кун-хана, сина Огуз-хана; вони його нащадки.

Походження народу іля Ємір /Йемір/ таке. На Мангишлаку один ічкі-салор убив другого ічкі-салора, утік і з'явився в салорському ілі, що мешкав у Дуруні. І навіть взяв у них дівчину [дружину] і облаштувався [там], як на батьківщині. Народ усього іля Ємір – нащадки того чоловіка.

Буркас. У салорському ілі був [чоловік], якого називали Тимур-Тогли-хан; і був ще один чоловік на ймення Ісік (бідняк)-Ісмаїл, [родом] із салорів. Він їхав звідкись; бачить, кибитка (oj) Тимур-Тогли-хана перекочовує. Він не поспішаючи спішився. Коли кочів'я пройшло, він, думаючи, що [на місці кибитки], можливо, що-небудь залишилося, пішов [до місця, де стояла] кибитка (jypï) і побачив, що [на тому місці, де було] домашнє вогнище, лежить немовля – хлопчик. У цього чоловіка нащадків чоловічої статі не було, він усиновив [хлопчика] і залишив у себе. Він дав йому ім'я Буркас. Увесь буркаський іль – його нащадки.

Теке і Сарик. У салорському ілі був чоловік [на ймення] Той-Тутмаз. Ілі Теке і Сарик – його нащадки. Кінець.

Ескі. У ті часи Ургенч, Балхан і Мангишлак належали справедливому Джанибек-ханові, [216]синові Узбек-хана. Джанибек-хан послав до туркменів уйгура, на ймення Санкли-Сін, з тим, щоб він стягнув з тих, хто провинився і вчинив злочин. Він прибув в іль і прожив [там] цілий рік. І всюди, де були виявлені злочинці і винуватці, – карав. У нього було багато нукерів і рабів. Був у нього раб на ймення Аяз (Айаз); [217]за роками служби він був у п'ять [разів] старший від усіх [інших] рабів. Туркмени, які провинилися і говорили: «[Все одно] я позбудуся і голови своєї, і добра свого», усі зібралися і, подарувавши Аязові багато дарів, сказали: «Якщо ти уб'єш свого бека, то худобу, яка стягується з кожного іля, і ту кількість воїнів, яку належить виставити від [кожного] дому, – все віддамо тобі. А коли Джанибек-хан пошле кого-небудь і почне вимагати тебе, – ми [усім] народом будемо за тебе битися і воювати; ми підтримаємо тебе, не видамо».

Аяз, спокусившись великою кількістю добра і [піддавшись] на їхні солодкі речі, якось уночі убив безпечного Санкли-Сіна. Аязові з добра його господаря не дісталося навіть і козеняти. Той, хто був ближче до добра, той його і забрав. Нукери Санкли-Сіна повернулися до Джанибек-хана. Аяз від страху [за життя] не міг піти і залишився серед туркменів, що мешкали в горах Балхану. У тому самому році Джанибек-хан у місті Сарай, що на березі ріки Ітіль, відійшов [туди, де] милосердя боже. Увесь народ Ескі – нащадки того Аяза.

Хиз(д)ир-ілі (Хиз/др іlі). На Балхані був [чоловік] з салорського іля на ймення Арсарі-бай. Це був чоловік-довгожитель, багатій і ревнитель мусульманства. Підтвердженням цих наших слів є наступне. У ті часи в Ургенчі був один чоловік праведного життя ('азіз) на ймення Шереф. Він сидів на престолі шейхства і був також муллою. Арсарі-бай після відправи подарував названому шейхові сорок верблюдів, приніс покаяння і звернувся [до нього] з проханням: «Ми тюрки, [і нам] дуже важко читати арабські книги, осягати їхній зміст і чинити [за їхньою суттю]. Якби ви зволили перекласти тюркською мовою арабські [віроповчальні] питання, ви стали б учасником нагороди за [цю] добру справу». І шейх Шереф-ходжа переклав усі релігійні питання і упорядкував книгу під назвою «Му'ін ал-мурід» – «Посібник мюрідам» – і вручив її Арсарі-баю. З того часу і донині усі туркмени керуються правилами цієї книги.

У ті часи падишах Ірану віддав Хорасан якомусь чоловікові на ймення Кома-бек. Прибувши до Хорасану, він почув, що на Балхані, у Арсарі-бая є красуня донька на ймення Мама. Він послав людину і наказав посватати [її]: «Я дам багато добра [за твою доньку]». Бай не віддав [доньку]. Кома-бек, дізнавшись, що він не віддає [доньку], виступив з великим військом у похід і на Балхані, біля колодязя Дукер, убив Арсарі-бая, іль його розгромив, а Мама-біке захопив [у полон]. Повернувшись [додому], він одружився з нею і багато років утримував її [при собі]. Від Мама-біке дітей не було. З тієї причини він послав людину до синів Арсарі-бая сказати, щоб вони взяли свою сестру. Вони послали Култак-Караджа-Мергена. Кома-бек щедро обдарував Мама-біке і передав її Караджа-Мергену. Він дав [їй] також одруженого раба. У того раба було чотири сини і дві дочки. Його старшого сина звали Хиз(д)ир, другого – Алі, третього – Ігбек, четвертого – Кашга. Мама-біке, постарівши, віддала все своє майно на богоугодні справи. Віддані їй Кома-беком раб і його дружина померли, а чотирьох їхніх синів і двох дочок вона відпустила на волю. Усі четверо стали господарями домів і заволоділи численним добром; кожен з них обрав собі місце проживання. Хиз(д)ирчора [218]жив у місцевості, яка називалася Куртиш, [219]що на березі ріки Аму, зайнявся землеробством, а також скотарством і стал великим багатієм.