Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

У ті часи узбеків називали моголами. Чотири моголи прийшли, поступили в батраки (jатім) до Хиз(д)ир-чора і доглядали його худобу. Потім прийшли шість салорів і поступили в батраки. Усі вони розбагатіли. З усіх сторін і околиць приходили голодні, виснажені, зубожілі і пограбовані, – приєднувалися до них і селилися [тут]; [так] утворився багаточисельний іль.

Верхньою межею їхнього юрту був Тон-Кири, а основою – Кари-Кечіт. І кожному, хто їх запитував: «Що ви за народ?», вони відповідали: «Ми люди Хиз(д)ир-бая». З часом народ їхній почали називати хиз(д)ир-ілі. У хиз(д)ир-ілі був один уруг; його називають Кутлар; вони нащадки Хиз(д)ир-чора. [220]

Тепер скажемо про Алі, молодшого брата Хиз(д)ира. Алі-чора, як і його старший брат, облаштувався на березі ріки Аму, зажив [там] і розбагатів. Бідні і зубожілі з узбеків і туркменів селилися побіля нього. Усіх їх назвали Алі-ілі ('Ali ili). В Алі-ілі є один уруг під назвою Моголчиклар; вони нащадки Алі-чора. Їхній юрт розташований по обидва боки ріки Аму; верхньою його межею є Кари-Кечіт, а основою – Актам. [221]

Третій його [Хиз(д)ира] молодший брат Ігбек після того як їх відпустили на волю, не розійшовся із синами Арсарі-бая і не пішов в інше місце. Його нащадків називають Куллар. Вони теж розділилися на два бол-ка – відділки; одних назвали Куллар, а других – Чагатай-Куллар. А суть назви Чагатай ось яка: коли Хорасан був у руках нащадків Тімура, народ Улуг-тупа мешкав на Балхані і на березі ріки Аму. З південного берегу ріки Аму на сірому коневі приїхала людина; і закричала: «Переправте мене [на той берег]». Улуг-тупінці послали барку (кіма), [222]переправили [його], запитали: «Ти хто будеш і звідки їдеш?»

Той джигіт сказав: «Я з Чагатайського [іля], з уруга під назвою Арлат. Якось у Хорасані, у вілаєті під назвою Дурун, разом із кількома джигітами ми сиділи і пили вино. Серед нас був один знатний чоловік. Він побився зі мною. Я його вдарив ножем. Він зразу ж помер. Була ніч; перш ніж його родичі дізналися про те, що він помер, я втік і дістався до вашого народу». І багато років він кочував серед Улуг-тупа. Ніхто не давав йому дочку [в дружини]. Нарешті, один із синів Ігбек-чора віддав за нього дочку. [Дітей], які народилися у них, і називають Чагатай-Куллар.

Четвертий [з них] Кашгачора; він теж облаштувався на березі ріки Аму, поблизу Аджи-тенгіза [223]і зажив [там]. Його нащадків називають Кара-ойлі. Як і його старші брати, він розбагатів, [але] до нього ніхто не прийшов, не приєднався, тому що земля, на якій він сидів, була погана; місця, придатного для посівів, не було, і трави, на якій можна було би пасти худобу, теж було мало.

Іль Теведжі. Першим з нащадків Саін-хана, який став мусульманином, був Узбек-хан, хай буде милосердя [боже] над ним! Він помер у місті Сарай, що на березі ріки Ітіль. Його син Джанибек-хан сів на троні свого батька. Туркмени, що мешкали в Ургенчі і від Каргали-Ілік до самого Астрабада, були підвладні Джани-бек-ханові. Ханові сказали, що Балханські гори – дуже гарне місце для розведення верблюдів. З цієї причини хан велів тридцяти родинам погоничів верблюдів (сабан) відкочувати в Балханські гори. Серед них були [люди] з усіх уругів. Усім відомо, що на службі у царів бувають [люди] із усіх племен (таіфа); так було і у них. Один із людей Джанибек-хана, прибувши до балханських туркменів, узяв [ту кількість] худоби, яку брали [з них] кожного року, передав багато верблюдів тим названим тридцяти погоничам верблюдів (таваджі) і пішов. Вони мешкали на Балхані аж до самої смерті Джанибек-хана. Їх прозвали Теведжі. Джанибек-хан теж відбув [туди, де] милосердя боже, а син його Бердибек став ханом.

І при ньому теведжі наглядали за ханськими верблюдами. Після смерті Бердібек-хана [224]серед узбеків пішли чвари. Балханські туркмени, почувши про те, напали на теведжі і захопили ханських верблюдів. Післе цього теведжі вирішили з голоду зайнятися риболовлею, пішли і поселилися поблизу кара-ойлі, нащадків Кашгачора. Кілька років по тому теведжі стали чисельним народом. Верхньою межею їхнього юрту був Актам, а основою – Огурча. [225]Кара-ойлі протягом багатьох поколінь жили серед теведжі. В їхньому середовищі з'явився благородний джигіт на ймення Халіль. У той час кара-ойлі збідніли. З цієї причини усі вони, на чолі з Халілем, вирушили до онбегі і до знатних людей народу Арсарі [226]і сказали: «Ми були вашими слугами. Ми дуже зголодніли і схудли. Наше прохання до вас наступне: якщо ви віддасте нам птицю і придатні для [зрошення] посівів джерела Великих Балханів і Малих Балханів, то все, що ви будете вимагати, ми будемо щорічно давати вам».