Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

В огузькому ілі [всі] почали один з одним кревно ворогувати. [200]Сталося те, що називається «в [кожному] домі – чорний хан». [Усі] нападали один на одного, убивали один одного. І ось багато ілів на чолі з Килк-беком, Казан-беком, Караман-беком пішло в Мангишлак. Серед них були [люди] з усіх ілів, але більше всіх було з [ілів] Імір, Дукер, Ігдір, Чавулдур, Каркин, Салор і Агар. [Частина] на чолі з синами Алиджак-бека пішла в гори Хісар. Кілька ілів, [а іменно]: Окли, Коклі, Агар і Султанли пішли в Балханські гори. Язирський /Йазирський/ іль пішов в Хорасан і багато років жив в околицях Дуруна; з тієї причини Дурун називають Язировим юртом. Деяка частина язирського іля поселилася в горах поблизу Дуруна, де зайнялася землеробством. Нині їх називають карадашли. [201]І ще десять тисяч кибиток з салорського іля на чолі з Дінглі-беком пішло в Хорасан. Вони жили там багато років. Відкочувавши звідти, вони відправились в Ірак і Фарс; там вони поселилися і залишилися [жити]. Султан Мелікшах, батько султана Санджар-Мазі, [202]з уруга Киник, пішов і завоював Ірак і Фарс. Коли він зробив Ісфаган своєю столицею, перебував [у ній], кілька чоловік з нащадків (насі) самого Дінглі-бека, [який] походив з салорського іля, і з нащадків тих племен (джама'ат), які раніше прийшли [сюди], з'явилися до султана і стали [у нього] нукерами. Вони сказали: «Ми – з салорського народу огузового іля. Наші діди прийшли з Туркестану», і [тим самим] дали знати про кревність [з султаном]. Деяка частина з тих салорів повернулася з Іраку в Мангишлак. Про те, як вони повернулися, якщо буде на те воля божа, я ще розкажу. Люди, які жили раніше, казали: «Чи знайдуться шляхи [дороги], якими огузи не кочували і не ходили б, чи знайдуться юрти, в яких вони не ставили б своїх кибиток і не проживали!»

Ті з огузового іля, які після розгрому Шахмеліка не пішли, облаштувалися при гирлі ріки Сир і на ріці Аму і підняли ханом Тогрула, сина Тогурмиша. Процарювавши двадцять років, він сконав.

Після нього [Тогрула] ханом зробили Арслана, [203]молодшого сина Тогурмиша. Він царював десять років. Коли він відбув слідом за тими, хто відійшов, ханом зробили його сина Асил-заде.

Він двадцять років жив, [розпиваючи] мирське вино. А коли перестав пити і розкрив очі, то побачив, що лежить поруч зі своїми предками. У нього був син; він дав цьому хлопчикові ім'я діда, назвавши його Арсланом. Арслана зробили ханом. І він, просидівши на місці свого батька десять років, сконав. Після нього залишилось двоє малолітніх синів: старшого звали Кукем-Бакуй, молодшого – Серенк.

Він був дуже молодий і не розрізняв добра і зла. На той час у огузького іля був ворог на ймення Карашит. Почувши, що Арслан-хан помер, що після нього залишились малолітні сини і що через їхнє невміння правити в огузькому ілі йде розбрат, він пішов [на них] війною. Він прийшов і напав на стан (орду) [204]Арслан-хана і на кибитки беків. Посадивши Кукем-Бакуя на коня, вони втекли.

У той час Серенк був у колисці; ворог захопив його в полон і забрав з собою. З того часу минуло багато років. Серенк, став джигітом, послав сказати своєму старшому братові Кукем-Бакую: «Я не можу втекти, нехай прийде мій старший брат і попробує виручити мене!» Почувши те, Кукем-Бакуй зібрав військо усього огузького іля, пішов і напав на Карашита. Забравши свого молодшого брата Серенка, здоровий та неушкоджений він повернувся до себе додому. Кукем-Бакуй, процарювавши двадцять років, сконав.

Після смерті Кукем-Бакуя государем зробили його молодшого брата Серенка. Процарювавши десять років, він вирушив слідом за своїм батьком.

Після цього багато ілів на чолі з Сельджук-баєм, [205][який походив] з царюючого уруга Киник огузького іля, кочуючи, прийшли до міста Ходжента, що на березі Сира; там вони мешкали багато років, [а потім] вирушили у вілаєт Hyp; [206]пробувши там сто років, відкочували і попрямували до Ургенча. Не маючи можливості сісти в Ургенчі, вони відкочували і попрямували в Хорасан і розселилися від Мерва до Балхан. Тоді Хорасан був у руках онуків султана Махмуда Газневі. [Це] було у ті часи, про які казали: «Наповнилася чаша їхньої держави і перелилася через край».

Сельджуки взяли місто Мерв-і Шахіджан [207]і зробили государем Тогрул-бека. Алп-Арслан, султан Мелікшах і Санджар-Мазі, [усі] вони з того племені (джама'ат).