Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

[Цей] заповіт ('аhднама) написали на великому аркуші паперу. І всі, на чолі з Кун-ханом, його молодші брати, сини, беки, найкращі із старійшин і найкращі з джигітів на [тому] аркуші написали свої імена і поклялися: «Поки ми живі, ми не відступимо від цих слів. Якщо нащадки наші будуть благородними, нехай вони дослухаються до цього заповіту і чинять [згідно нього] до кінця світу. А якщо вони [нащадки наші] виявляться людьми неблагородними і скажуть: «Давайте зруйнуємо юрт», то не чиніть [так]!» Підписавши свої імена, приклавши печатку, поклали грамоту ('аhднама) в скарбницю Кун-хана.

Коли помер Огуз-хан, Кун-хану було сімдесят років і ще сімдесят років він царював, сидячи на місці свого батька і творячи справедливість і правосуддя; а потім він відійшов [туди, де] милосердя боже.

Після смерті Кун-хана усі внуки Огуз-хана і кращі люди іля зібралися і підняли ханом Кайі. Він, як і його батько, виказував милосердя ілю; процарювавши двадцять три роки, він відійшов [туди, де] милосердя боже.

У Кайі-хана було багато синів. Одному з його синів їхній дід [Кун-хан] дав ім'я Діб-Бакуй. І усі, великі і малі, одностайно підняли Діб-Бакуя ханом. В один з днів Діб-Бакуй-хан запитав народ: «Чи ще є нині хто-небудь з людей, що бачили Огуз-хана?» Йому відповіли: «Є один [такий] чоловік; він із салорського іля, зовуть його Олаш». Хан послав [за ним], а коли Олаша привели, докладно розпитав [його] про те, якими справами займався Огуз-хан, коли сидів у [своєму] юрті, яким благочинним був до друзів, яким милостивим до ворогів.

Олаш розповів [усе], що знав. Після цього [хан] щедро обдарував Олаша і відпустив [його] додому.

У Діб-Бакуй-хана старшими беками (улуг баклар) були: Алан і Арлан з іля Язир /Йазир/, Чекес, Баши-бек і Бійгу-бек з іля Дукер, Кабіль-ходжа з іля Байиндир.

Якось під час полювання хан упав з коня і зламав ногу в стегні; від того він і помер.

У нього був син по імені Кузи-Яви (Кузи-Йави); [173]його і підняли государем. Процарювавши тридцять років, він вирушив на той світ. Коли Кузи-Яви був ханом, у нього беками-радниками (канаш бакларі) були: Керунджек з іля Імір, Табак (Батак) з іля Салор. А ще із салорів візирами в трьох поколіннях були: син Енкеша Откан і його син Кул-Сари. Він [Діб-Бакуй] царював сто двадцять років, а потім помер.

Від Огуз-хана до Кузи-Яви-хана [все] так і є, як ми оповіли. Тепер, якщо буде угодно богові, ми повідаємо про Інал-хана. [174]З часів Інал-хана і до часів, коли ми створюємо цю книгу, [все, що] ми розповіли – все достовірно і немає ніяких погрішностей. Але скільки років пройшло між Кузи-Яви-ханом і Інал-ханом, – ми не можемо визначити. А якщо це так, то слід говорити [про це] мало, якщо ж скажемо багато, може статися, буде брехня; [може бути] пройшло чотири тисячі років. Окрім того, ми знаємо, що Огуз-хан жив у часи Кеюмерса, а у Інал-Яви-хана візиром був Коркут-ата, з народу Кайі. [175]Нащадки Аббаса, молодшого брата матері нашого пророка, царювали в місті Багдаді п'ятсот років. Коркут жив у їхні часи. Між Кеюмерсом і нащадками Аббаса пройшло п'ять тисяч років. Кузи-Яви-хан – п'ятий нащадок Огуз-хана. Тепер рахуйте самі: скільки років пройшло між Кузи-Яви-ханом і Іналом, ханом Коркут-ати.

Нині ми не знаємо в деталях і поіменно, хто був, а хто не був за ті згадані чотири тисячі років.

Якщо ми [цього] так [тобто детально] не знаємо, то загальна картина нам відома. Про це і розкажемо.

На схід юрти огузького іля простягалися до Іссик-Куля і Алмалика, [176]на південь – до Сайрама [177]і гір Казикурт-таг [178]і Караджик-таг, на північ – до гір Улуг-таг і Кічік-таг, в яких мідь добувають, [179]на захід – до міста Янгікент, [180]що при гирлі ріки Сир, і до Каракумів. У цих названих місцях вони жили чотири-п'ять тисяч років і з того уруга, який розростався, піднімали правителів.

Так, коли піднімали государем кого-небудь з кайі, уруг Кайі і уруг Баят і ще п'ять-шість малочисельних уругів приєднувалися до нього. А також, коли піднімали государем кого-небудь із салорів, уруг Салор і уруг Імір і ще кілька малочисельних уругів приєднувалися до нього. Так, коли піднімали государем кого-небудь з язирів, уруг Язир і ще кілька малочисельних уругів приєднувалися до нього. Звідси робіть висновок: государя піднимали з багаточисельного уруга, малочисельні уруги приєднувалися до нього; інколи [їх] збиралося шість-сім, а інколи [їх] збиралося три-чотири. А бувало, що [всі] вони ворогували між собою, нападаючи одни на одного, захоплювали [одне одного] в полон. Надлишок полонених продавали купцям з Мавераннахра.