Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

У ті часи в Іраку, Хорасані і Мавераннахрі царі, сіпахі і райяти – усі були тати; [181]окрім татів, нікого не було.

Себуктегін, [182]батько султана Махмуда Газневі, був з народу Кайі; туркмени взяли його в полон і продали купцям.

Уруг Бечене, піднявши із самих себе правителя (тора), почав ворогувати із салорським ілем; вони постійно робили набіги один на одного. Протягом п'яти-шести поколінь між цими двома ілями була ворожнеча. Іль Бечене здолав салорський іль, а тому салорський іль прозвав народ Бечене – Іт-Бечене. У іля Бечене був государ на ймення Тоймадук. Він прийшов із військом, напав на салорський іль, захопив у полон Джаджакли, матір Салор-Казан-алпи і пішов. [183]Три роки по тому він (Салор-Казан-алп), послав свого кетхуду [184]Енкеша з багатим викупом, і той зумів повернути Джаджакли [додому]. З цих слів витікає, що коли загарбники влаштувалися в їхньому [туркменському] юрті, то ті з ілів, які зазнавали нападів і яким [удавалося] врятуватися від ворогів, утікали в Мавераннахр. Так, поступово більшість туркменів опинилися в [цьому] вілаєті, [і лиш] небагато хто з них залишився [на попередньому місці].

У ті часи було багато ілів, які мешкали по той бік від туркменів. Про деякі з них я розповім.

Ближче від усіх [інших] ілів до туркменів жили хатаї, канкли і наймани. Ці ілі почали нападати на туркменів, які залишилися. [Туркмени] покинули всі ці юрти – Іссик-Куль, Алмалик, Сайрам, гори Улуг-таг і Кічік-таг – і прийшли до гирла ріки Сир. Государя свого вони посадили в Янгікенті (Йангікенті), [185]а самі літували і зимували по обидва боки Сира. Жили вони [там], поки не пройшло десять поколінь.

Туркменів, які потрапили в Мавераннахр, таджики спочатку називали тюрками. Через п'ять-шість поколінь під впливом клімату (japra сувга тартди) підборіддя у них поступово стали короткими, очі – великими, обличчя – маленькими, носи – грубими. З ілів, які прийшли в туркменський юрт і поселилися [там], в Мавераннахрі почали з'являтися полонені (асір) і купці. Таджики побачили [їх] і назвали тюрками, а тим, попереднім тюркам дали ім'я турк-маненд, що означає: схожий на тюрка. Прості люди (кара халк) не могли вимовити тюркма-ненд і говорили туркмен. [186]

Зібрався увесь огузький іль на чолі з Коркут-атою – сином Кара-ходжі [з іля] Кайі, з Енкеш-ходжою [з іля] Салор і Авашбан-ходжою і підняли государем Інала-Яву, [187]з народу Кайі. Візиром у нього був Коркут-ата. І що б не сказав Коркут-ата, Інал-Ява не відступав від його слів. Багато надзвичайних справ звершив Коркут-ата. Він прожив двісті дев'яносто п'ять років і був візиром при трьох государях.

Інал-Ява царював сім років. У нього було два сини: старшого звали Ал, молодшого – Дуйли-Кайі. Інал-Ява-хан, зібравшись помирати, посадив на своє місце Дуйли-Кайи, [а сам] вирушив до [бога].

Дуйли-Кайі теж прислухався до порад Коркут-ати. Окрім Коркута, у нього було два інак-беки; [188]один – з іля Байиндир на ім'я Бек-дез, другий – з [іля] Ігдір на ім'я Дунке. Дуйли-Кайі царював багато років. Дітей у нього не було. Він з'їв свою їжу, провів свої роки і, проживши довге життя, сконав.

У Дуйли-Кайі був близький родич по імені Еркі. Він влаштував поминки [по Дуйли-Кайі]. Увесь огузький іль зібрався на поминки; усі беки на чолі з Коркут-атою запитали: «Чи немає вагітних серед дружин ханових?» Одна мамка (flaja хатун) вийшла [наперед] і сказала: «Одна із дружин хана вагітна, і у нас є надія, що вона скоро розродиться». Через кілька днів, коли роздавали їжу за упокій [душі] хана, з'явилися люди і сказали: «У хана народився син», і почали вимагати суюнчі/суйунчі/ – подарунок за радісну звістку. Усі беки на чолі з Еркі дали суюнчі. Еркі скликав народ на бенкет, кожен приніс подарунок, відповідний його великодушності, зарізали чотириста коней і чотири тисячі баранів. [Еркі] наказав виставити три хауза з юхти: один з них велів наповнити аракою, другий – кумисом, третій – катиком. [189]Цілий місяць, день і ніч, на [тому] тої всі, добрі і погані, веселилися. Старі забули про свій вік, бідняки забули про свою бідність, багаті забули про смерть.

Огузький іль сказав Коркутові: «Дай цьому хлопчикові гарне ім'я». Коркут-ата сказав: «Нехай його ім'я буде Туман-хан». [190]Народ сказав: «Дай ім'я краще». Коркут-ата відповів: «Немає імені кращого. У той день, коли помер Дуйли-Кайі-хан, наш юрт охопив туман і настав морок. Цей хлопчик народився під [час] туману, і тому я дав йому ім'я Туман. І, по-друге, від [усього] серця я бажаю йому щасливої долі, і тому даю [йому] ім'я Туман, бо туман довго не тримається, він скоро проходить. Туманний день стане сонячним, після туману не може не бути ясного дня. Туман, який не довго тримається, я порівняв з юністю цього хлопчика, [а] сонце, [яке з'явилося] пізніше, я порівняв із щасливим і довгим життям цього хлопчика, коли він стане дорослим і сяде на троні свого батька». Почувши ті [слова], увесь народ криками «Хвала, хвала [тобі]» [висловив] Коркутові [своє схвалення], возрадувався і сотворив довгу молитву за Тумана.