Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

І ще увесь народ, на чолі з Коркутом, сказав Еркі: «Ти влаштував той на цілий місяць, а їжа у тебе не закінчилася. Кумису і айрану у тебе в хаузах було більше, ніж води в озері. Тепер, з цього дня, тебе будемо називати Коль-Еркі-хан. [191]Туман – твій син. Сідай на місце твого старшого брата Дуйли-Кайі і керуй ханством, а коли Туман стане джигітом, ти сам прекрасно знаєш, що ти маєш йому дати», і зробили Коль-Еркі ханом. Він жив з народом у ладі. Туман став джигітом. Люди, які служили ще Дуйли-Кайі-ханові, звернулися до Тумана з [такими] словами: «Царство тобі дісталося у спадок від твого батька. За згодою усього народу воно тимчасово було доручене Коль-Еркі з тією умовою, що, коли ти станеш повнолітнім, воно має бути передане тобі».

Туман наказав через одного чоловіка передати ті слова Коль-Еркі. Коль-Еркі, почувши ті слова, передав [їх] Коркутові наодинці і, за його порадою, скликав кращих людей іля і влаштував великий той. Коль-Еркі-хан посадив Коркута на почесне місце (тор) в кибитці, поклонився і підніс [йому] чашу з кумисом. Після того, як Коркут випив кумис і усі поїли, Коль-Еркі сказав: «О, ілю і народе, ви всі знаєте, що царство по праву належить Туманові. До цього часу Туман був молодим, а тому я вів справи. Тепер Туман став мужнім джигітом, і я передаю йому престол його батька».

Увесь народ сказав Коркутові: «Доля хана і всього огузького іля в твоїх руках, чини так, як вважаєш за потрібне». Коркут, почувши ті слова, послав чоловіка привести Тумана, посадив його на середину кибитки і сказав: «Батько твій помер, ти залишився малолітнім. Коль-Еркі був тобі батьком і старшим братом. Від [твоєї] появи на світ і до цього часу він, приклавши багато зусиль, виростив тебе хорошою [людиною]. І вінець, і престол, і іль, і увесь юрт – твої. Ми просимо тебе: «Потерпи кілька днів, [вічна] розлука з твоїм старшим братом – близька». Коли він сказав [так], Туман відповів: «Ти – найкращий з усього огузького іля, візир мого батька і мій дід, я згоден з твоїми словами».

У Коль-Еркі була дочка, дуже гарна і слухняна у всьому свого батька і своєї матері. Коркут, змовившись з Коль-Еркі і Туманом, влаштував той, [який продовжувався] сім днів і ночей; віддали дівчину [дружиною] Туманові, дали за неї домашнє начиння і пожитки, що відповідали [її] царській гідності.

У ті часи у іля Авшар був хан по імені Айне; він сватав ту дівчину за свого сина. Коль-Еркі погодився і мав був віддати [її]. Айне-хан, почувши, що дівчину віддали Туманові, зібрав військо і пішов [війною] на Коль-Еркі. Коль-Еркі з великим військом виступив назустріч; відбулася битва. [Коль-Еркі] здолав Айне, убив сина Айне і розбив авшарське військо. Прогнавши Айне, він пішов на його юрт, захопив юрт і залишався там шість місяців. Айне утік і прибув до іншого іля. Коль-Еркі, давши клятву, послав сказати Айне: «Це зло заподіяв не ти, а твій син; він отримав свою відплату. Тепер ми з тобою брати. Прийди і будь господарем у своєму юрті, а я повертаюсь [додому]». Посланець пішов і передав усі ті слова. Айне, повірив, прийшов і побачився з Коль-Еркі. Коль-Еркі передав [йому] його юрт, вирушив [назад] і прийшов до свого власного юрта.

У Тумана від дочки Коль-Еркі народився син. Йому дали ім'я Явли. Це був [чоловік] благородний і мужній. Він став дорослим. Якось, забавляючись з джигітами на березі ріки, він побився з одним джигітом. Із словами «Я уб'ю його» кинувся шукати що-небудь [придатне]; поблизу нічого, окрім кизгана, [192]не знайшов; схопив його за кінець і, вирвавши [з коренем], ударив ним того джигіта по шиї, зламав йому шию; той помер.

Коль-Еркі-хан, Туман, Коркут і всі беки зібралися. Коли їм розповіли про те, що зробив Явли, старі і молоді, добрі і погані, ті, що бачили і чули, [усі] були здивовані і вражені. Туман сказав: «Донині цього молодця ми називали Явли, а тепер його слід називати Канли-(кривавий) – Явли». І після цього усі його називали Канли-Явли.

Якось Коль-Еркі-хан сидів у наметі, там же був і Туман. Увійшов Канли-Явли, сів посередині і, дивлячись на Коль-Еркі, сказав: «О, дідусю! Престол, на якому ти сидиш, належить моєму дідові Дуйли-Кайі. До цього часу ти не віддавав [його] під тим приводом, що мій батько Туман молодий, а чому тепер не віддаєш?» Коль-Еркі-хан довго сидів, схиливши голову. Трохи згодом він підняв голову і сказав: «Я чекав від тебе, що [ти] скажеш ці слова раніше, того дня, коли ти [кизганом] з колючками зламав шию [тому] чоловікові. Ти правильно говориш. Добре! Згоден! Тепер [царство] належить передати твоєму батькові».