Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

[Огуз-хан] пробув у своєму юрті один рік. Наступного року наказав він [своєму] ілю: «Я йду [війною] на Іран, нехай [мій іль] готується [в похід] на кілька років». Наступного року він виступив у похід і прийшов до міста Талаш. Щоб підбирати втомлених, голодних, заблукалих і задніх з війська хана були [поставлені] люди. Ці люди привели до хана одного сімейного чоловіка, який відстав від війська. Хан запитав того чоловіка: «Чому ти відстав?» Він відповів: «Через нестачу їжі я йшов позаду війська, дружина моя була вагітна і народила. Через голод у матері не вистачало молока для дитини; [та] я все йшов. На березі ріки я побачив, що шакал упіймав фазана. Коли я ударив шакала палицею, він покинув фазана і втік. Я підняв його, засмажив і годував [ним] дружину. Ваші люди, які були поставлені позаду [війська], зустріли мене і привели [сюди]». Хан, давши біднякові коня, припаси їжі і худобу, сказав: «За цим військом ти не ходи!» И назвав [його]: кал ач. [137]Увесь іль Калач – нащадки того чоловіка. Тепер [їх] називають халадж. Їх багато в Мавераннахрі, [138][тут] вони з'єдналися з ілем Аймак. У Хорасані та Іраці [139]їх теж багато, [там] вони приєдналися до Чагатайського іля.

Серед калачів, які мешкали в країні під назвою Гур, що належала Балху, був силач і молодець на ймення Мухаммед, на прізвисько Бахтіяр. [У ту пору] у Хіндустані, в місті Де(х)лі був падишах-мусульманин на ймення Кутб-ад-дін. [140]Мухаммед пішов [до нього] і став у нього нукером. Через кілька років він зробився великим беком. Хіндустан складається з багатьох окремих країн (jypт). [Там] була одна країна під назвою Бехар; знаходилася вона поблизу Кашміру. Кутб-ад-дін, поставивши на чолі загону (іlгар) Мухаммеда Бахтіяра, послав [його] туди. Мухаммед Бахтіяр завоював країну Бехар.

На схід від Бехара була ще одна країна; назва її головного міста – Лекмір. Був у ній дев'яносторічний падишах, він був падишахом країни, [яка дісталася йому] від предків. [Мухаммед Бахтіяр] пішов і завоював ту країну. Скарбниця, яку [падишах] збирав багато років, потрапила йому до рук.

На північ від Лекміра було велике місто під назвою Лектуні.

[Мухаммед Бахтіяр] пішов і завоював його. Він сів [на престол], наказав читати хутбу від свого імені і чеканити монети зі своїм іменем, а місто Лектуні зробив [своєю] столицею. Десять тисяч чоловік з іля калачів приєдналися до нього. Він сидів там багато років.

Відстань між Лектуні і Тибетом вершник проїздить з однієї ночівлею (бір jaтиб); але там є високі гори [і такі] дороги, якими може проїхати один вершник, два вершники поруч проїхати не можуть. Мухаммед Бахтіяр з десятьма тисячами вершників і з тридцятьма тисячами піших воїнів пройшов тією дорогою і напав на Тибет, та через кілька днів помер. Увесь калачський народ зібрався і зробив государем чоловіка на ймення Шіран.

Після його смерті государем зробили Мердана. Мердан був меткий джигіт і влучний стрілець, та розуму у нього не було зовсім; [він був дурний] до такої міри, що якось під час прийому (корунушта олтурганда), поглянувши на своїх беків, сказав: «Тобі я віддаю Ісфаган і ще дещо, а тобі віддаю Казвін». І перебравши так, одну за одною, назви [всіх] відомих міст Хорасану, Іраку і Руму, він розділив [їх] між своїми нукерами, [при цьому] він не сказав: «Я віддам [їх] вам, якщо бог [мені] дасть». Скажи він так, не було б ґанджу. А він, мовлячи: «[Ці] вілаєти – мої, я віддаю [їх] вам», [хотів] звеличитися.

Одного разу прийшов чоловік, який шукав заступництва, упав ниць і сказав: «Я купець; сьогодні вночі у мене вкрали стільки-то тисяч тенге [141]» [Мердан] запитав у нього: «Ти син якої країни?». «Я – ісфаганець», – відповів купець. [Мердан] сказав йому: «За твої гроші я даю тобі посаду даруга Ісфагана». І сказав писцям (дивану): «Пишіть наказ». Писці записали посаду даруга Ісфагана на ім'я купця, приклали печатку і дали [ярлик] йому в руки. Купець від страху не міг вимовити й слова; він узяв ярлик [142]і поклав [його] собі на голову. Люди, які були присутні на прийомі, теж нічого не могли сказати від страху. Був [у Мердана] один мудрий бек; він сказав: «Правителю мій, ви дали цьому [чоловікові] посаду даруга Ісфагана. Якщо цей чоловік вирушить звідси в Ісфаган один, то постраждає ваше ім'я. Дайте цьому чоловікові всього у достатній мірі так, щоб були у нього і дружина, і нукери, тоді нехай їде». Тому злощасному [Мерданові] такі слова вельми припали до душі. Він подарував [бекові] сто тисяч тенге. А ще від нього зло було в тому, що він почав убивати без вини хороших людей калачського народу. [Тоді] хороші люди ілю зібралися, раду радили і убили Мердана. На престол Лектуні посадили чоловіка на ймення Евез. Він помер через дванадцять років.