Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Коли Чингізхан пішов [війною] на Іран і Туран, [122]государем тих країн був Султан Мухаммед-хорезмшах. [123]Столицею його був Ургенч. Не будучи в змозі битися з Чингізханом, він утік і попрямував в Мазанде-ран. Чингізхан, захопив Бухару, Самарканд і Ташкент, послав на Ірак, Гілян, Мазандеран, Азербайджан і Гюрджістан (Грузія) тридцять тисяч чоловік на чолі з двома своїми беками на ймення Джебенойон і Субеетай-баха-дур. [124]Свого молодшого сина Тулі-хана він послав на Хорасан з п'ятидесятьма тисячами чоловік. Свого старшого сина Джучі-хана, свого другого сина Чагатай-хана, свого третього сина Угедей-хана, усіх трьох з вісімдесятьма тисячами чоловік він послав на Ургенч, тому що той був столицею Султана Мухаммеда-хорезмшаха і місцем, де жили нукери і [зберігалась] скарбниця. [На той час] в Ургенчі хорезмшаха не було. Султани [125](сини хорезмшаха), сховавшись у місті, захищаючи мирські блага і заради своєї віри, вісім місяців билися [з моголами]. На дев'ятий місяць сини Чингізхана взяли місто і жителів поголовно знищили.

Чагатай і Угедей повернулися до свого батька в Термез, а Джучі з приданими йому нукерами з Ургенча пішов у Дешт-і кипчак. Кипчакський народ зібрався, і відбулася битва. Джучі-хан переміг і перебив [усіх] кипчаків, які потрапили [йому] до рук; ті з них, які врятувалися, пішли до іштяків. [126]Більша частина іштяків нині є нащадками тих кипчаків. Кипчаки, що мешкали між Ітілем і Тіном, розселилися на [всі] чотири сторони. Більшість із них пішли в юрт Черкесів і Туманів.

Джучі-хан, полонивши [всю] кипчакську молодь, поселився в кипчакському юрті. З могольської [країни] він переселив сюди свою родину (oj) і всі ілі, які дав [йому] батько. З кожного уругу [127]узбеків були переселенці в кипчакський юрт.

Потім Джучі-хан помер; [його] юрт дістався його синові Саін-хану. [128]Двадцять чотири чоловіки з нащадків Джучі-хана царювали в тому юрті. За його [Саін-хана] часів той юрт називали Саін-хановим юртом.

Потім цей юрт дістався Мангитам. [129]Першим з них був Ідукібій, з роду Ак-Мангит, син Кутли-Кайали. Після цього [юрт цей] називали Мангитовим юртом.

У 1040 році (1630–1631 р. н. є.) з північного боку, з іля калмиків, [130]прибуло десять тисяч кибиток (ojliк) – ім'я їхнього царя Орлок – і поселилися в юрті мангитів. Нині, в 1071 році (1660–1661 р. н. е.), в рік миші, цей юрт називається Калмикським юртом. [131]

Воістину, цей світ схожий на караван-сарай, [а] чада Адамові схожі на караван: одні кочують, інші зупиняються на постій. [132]

Огуз-хан, сімнадцять років по тому як він був переможений Іт-Барак-ханом, знову організував похід і вийшов на битву з Іт-Барак-ханом; перемігши, він убив Іт-Барак-хана і захопив його юрт. Він не зачепив тих, хто став мусульманином; тих, хто не увірував у бога, він убивав, а дітей їхніх робив рабами. [Потім Огуз-хан] повернувся до своєї домівки.

Огуз-хан, зібравши воїнів усіх могольських і татарських ілів, пішов на Талаш і Сайрам. Правителі Ташкента, Самарканда і Бухари, не будучи в змозі битися, вишикувавши військо [у відкритому полі], зачинилися у великих містах і в міцних фортецях. Огуз-хан сам взявся за облогу Сайрама і Ташкента, своїх синів послав на Туркестан і Андіжан. За шість місяців вони взяли Туркестан і Андіжан і повернулися до батька. Огуз-хан, призначивши у всі названі вілаєти правителів – даруга, [134]пішов на Самарканд. Взявши Самарканд і призначивши даругу, він пішов на Бухару. Взявши Бухару і призначивши даругу, пішов на Балх. Взявши Балх і призначивши даругу, рушив на вілаєт Гур. [135]Була зима, дні стояли дуже холодні, у горах Гура випало багато снігу, і воїнам важко було пересуватися. Хан наказав: «Хай ніхто не відстає від мене», пішов і взяв Гур.

Подув [теплий] вітер, прийшла весна. [Огуз-хан] зробив перевірку війська і не дорахувався кількох чоловік; [хан] запитав про них, але ніхто [нічого] не знав. Через кілька днів ці люди прийшли до хана. Коли хан запитав у них про те, що сталося, вони розповіли: «Ми, кілька чоловік, ішли позаду війська. Якось уночі в горах випав глибокий сніг, а тому ми не могли йти і зупинились там. Усі наші коні і верблюди загинули. Коли ж настала весна, ми прийшли [сюди] пішки». Хан наказав: «Нехай цих людей називають карликами». Увесь карликський іль – нащадки тих людей.

Після цього він завоював Кабул і Газнін; [136]потім пішов на Кашмір. У ту пору государем Кашміру був Йагма [Ягма]. У Кашмірі багато неприступних скель і великих рік; покладаючись на це, Йагма не [побажав] підкоритися Огуз-ханові. Билися цілий рік; з обох сторін загинуло багато людей. Врешті-решт Огуз-хан взяв Кашмір, Йагму убив, а військо його поголовно знищив. Пробувши там деякий час, він вирушив [у зворотному напрямі]; через Бадахшан він прийшов у Самарканд, [а] звідти попрямував у Моголістан і прибув до себе додому.