Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

У ті часи у моголів був такий звичай: поки дитині не виповниться рік, їй імені не давали.

Коли хлопчикові минув рік, Кара-хан скликав іль і влаштував великий той. У день тою Кара-хан звелів принести дитя до бенкетуючих і, звернувшись до своїх беків, сказав: «Цьому синові нашому виповнився рік, яке ж ім'я ви дасте йому?» Але перш ніж беки дали відповідь, дитя сказало: «Моє ім'я – Огуз».

Це однорічне дитя там відразу отримало дар мови і сказало: «Знайте, ясно! Моє ім'я Огуз – знаменитий цар! Вірно [це], знайте всі [ви], мужі доблесті!»

Старий і молодий, що прийшли на бенкет, усі були вражені словами дитини і сказали: «Ця дитина сама назвала своє ім'я; чи знайдеться ім'я краще від цього?!» Йому дали ім'я Огуз; і ще сказали: «Ніколи і ніхто не чув і не бачив, щоб однорічна дитина такі речі мовила». Взялися гадати, і вийшло йому: життя довге, велике благополуччя, обширні кордони краю [його юрту], що розкинувся [далеко]. Коли Огуз навчився говорити, він без упину стверджував: «Аллах, Аллах!» Всяк, хто це чув, говорив: «Він – дитя; не володіючи мовою, не розуміє, що каже». Це тому, що «Аллах» – слово арабське, а жоден батько з моголів не чув арабської мови. Всевишній бог ще у череві матері зробив Огуза своїм улюбленцем (ваіі), а тому і вклав у його серце і вуста своє ім'я.

Коли Огуз став джигітом, Кара-хан дав [йому в дружини] дочку свого молодшого брата Гур-хана. Коли нікого не було, Огуз сказав дівчині: «Є той, хто створив світ, тебе і мене. Ім'я його – Аллах. Знай, що він є, знай, що він – єдиний і не чини інакше, як за його велінням». Дівчина не погодилася з цим. Він одразу ж [її] залишив і почав спати окремо від дівчини. Вночі він спав окремо, а вдень не розмовляв [з нею]. Через деякий час Кара-хану сказали: «Ваш син не любить свою дружину через неприязнь до неї з того самого дня, коли взяв [її дружиною], не спить разом [з нею]». Кара-хан, вислухавши ті речі, дав [Огузові в дружини] дочку свого [другого] молодшого брата Кир-хана. І їй [Огуз] сказав: «Прийми [праведну] віру». І ця дівчина не погодилась, і з нею [Огуз] разом не спав.

Через кілька років після цього випадку Огуз-хан вирушив на полювання. [112]Повертаючись, він побачив, що кілька жінок на березі річки перуть білизну. Серед них була дочка Ур-хана, [третього] молодшого брата його батька. Остерігаючись, щоб його таємниця не була розкрита, він послав до дівчини людину, щоб та поговорила з нею. Потім [Огуз] відвів дівчину вбік і, коли вона дала клятву [зберегти таємницю], сказав: «Мій батько дав [мені в дружини] двох дівчат; причина, що я не люблю їх, у тому, що я мусульманин, а вони – невірні. І скільки разів я не говорив їм: «Станьте мусульманками», вони не погоджувались. Якби ти стала мусульманкою, я взяв би тебе [дружиною]». Коли він так сказав, дівчина відповіла: «Якою дорогою ти йдеш, тією і я буду йти». Потім Огуз-хан сказав [про це] своєму батькові. Батько його влаштував великий той і віддав дочку Ур-хана [в дружини] Огузові. Ця дівчина стала мусульманкою, і Огуз дуже любив її.

Після цього пройшло багато років. Якось Огуз вирушив на полювання у віддалене місце. Кара-хан скликав усіх своїх жінок і невісток, влаштував гостини. І коли вони сиділи і вели бесіду, [Кара-хан] запитав у своєї дружини: «З якої причини Огуз любить останню взяту ним дружину і зовсім не ходить до двох тих, яких він раніше взяв дружинами?» Дружина його сказала: «Я не знаю. Невістки краще знають». Коли хан запитав у невісток, старша невістка сказала: «Ваш син – мусульманин і говорив нам обом: «Станьте мусульманками», а ми не погодились. Ваша молодша невістка стала мусульманкою, ось чому ваш син її [так] сильно любить». Вислухавши ці слова, Кара-хан скликав своїх беків; почали радитися. І вирішили так: «Захопити Огуза на полюванні і убити». Кара-хан послав людину в іль і [наказав] передати: «Хай швидше прийдуть, я вирушаю на полювання».

Молодша дружина Огуз-хана, почувши ці речі, відіслала до Огуз-хана людину, оповівши все про раду, яка відбулася у Кара-хана.

Огуз-хан, почувши ті слова, теж послав людей в іль сказати: «Батько мій, зібравши військо, йде, щоб убити мене. Ті, хто за мене, йдіть до мене, ті, хто за мого батька, – йдіть до мого батька». Більша частина іля пішла до Кара-хана, менша частина пішла до Огуз-хана. У молодших братів Кара-хана було багато дітей; нікому і в голову не приходило, що вони відійдуть від Кара-хана. Усі вони прийшли до Огуз-хана. Огуз-хан дав їм ім'я уйгури. [113]«Уйгур» – тюркське слово, значення його всім відоме; воно означає: ті, що приліпилися; приліплені (janninryp). [Так] кажуть: «Молоко згорнулося» (сут уіуди); коли воно було [свіжим] молоком, [частинки] були відокремлені одна від одної, але після того як молоко скисло, [частинки] з'єдналися (janrana турур).