Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

З прийняттям ісламу виникають нові варіанти міфу про Огуз-хана (відображені в творах Рашід-ад-Діна, Абулгазі, Язиджиоглу Алі). Огуз-хан представлений у них нащадком Яфеса (біблейського Яфета у Язиджиоглу і Абулгазі) і правовірним мусульманином. У Абулгазі Огуз-хан взяв груди матері тільки після того, як мати увірувала в Аллаха. Навчившись говорити, він увесь час повторює: «Аллах! Аллах!». Від своїх наречених Огуз-хан як умову шлюбу вимагає прийняти іслам, воює зі своїми дядьками і двоюрідними братами, які відмовилися перейти в іслам і т. д.

Образ Огуз-хана як героя-праотця увійшов до міфології багатьох сучасних тюркомовних народів: туркменів, турків, азербайджанців, узбеків, каракалпаків та ін. (з кінця XIX ст. виступає в основному як літературний персонаж).

В ім'я Аллаха милостивого, милосердного!

Вдячність і хвала тому володарю, якому немає ні початку, ні кінця і царству якого немає занепаду; [тому], у якого немає ні батька, ні матері, [тому], у якого немає ні дружини, ні сина, ні дочки, ні радника; немає [іншого] такого, що дає їжу і воду, який усім – від жебрака до падишаха, від мурахи до слона, від сома до фенікса – дає згідно їхнього становища, жодного дня не зменшуючи долі кожного з них.

Якби всі дерева, які ростуть на землі, перетворилися в калами, [88]моря – в чорнила, а всі чада адамові – в писців і взялися б протягом ста тисяч і ста тисяч років описувати якості [Аллаха], то написане було б менше краплі у порівнянні з морем, менше піщинки у порівнянні з горою. А чим же буде сказане мною?!

Благословіння і вдячність без ліку тому пророкові, який кращий від усіх пророків, другу божому і посланцеві його до усіх чад адамових. І нехай буде милосердя боже, превелике, над його сподвижниками і спадкоємцями!

Тепер, після цього, мову поведе Абу-л-Газі-хан, нащадок Чингіза, [89]родом з Ургенча, син Араб-Мухаммед-хана.

Притерпівши багато незгод і доживши до тридцяти дев'яти літ, у тисяча п'ятдесят першому році, в рік змії, у Хорезмській країні ми сіли на престолі нашого батька [90]і зайнялися справами юрта. [91]

На той час туркмени жили на Мангишлаці, [92]на Балхані [93]і на берегах Теджену. Ті з них, які проживали у Хорезмі, почувши про наше прибуття, утекли і попрямували в ті названі три юрта. Потім усі вони прийшли у Хорезм, – одні з них кочів'ями, інші [караванними] шляхами, – а в [тих] трьох юртах не залишилось жодної сім'ї (бір ojli). [94]Хороші з них стали нукерами, [95]погані [96]– райятами.

Багато років по тому туркменські мулли, шейхи і беки почули, що я добре знаю історію; і ось якось усі вони прийшли [до мене] і сказали: «У нас [в народі] є багато [різних списків] сказання про Огуза (Огузнама), але немає [жодного] хорошого: усі вони [переповнені] помилками і один з одним не сходяться; кожен з них сам по собі». І коли вони висказали прохання: «Було би добре, якби була одна правильна, достойна довіри історія», я уважив їхнє прохання. І ось чому.

За сімнадцять років до того, як була створена ця книга, усі туркмени ворогували з нами. З цієї причини ми багато разів здійснювали на них набіги. Одного разу в Хорасані на березі ріки під назвою Беурма, [97]яка знаходиться в Дуруні, [98]вони вишикували військо і стялися з нами. [99]Бог нам подарував [перемогу]. Від початку і до кінця [ворожих дій] з нашої вини загинуло близько двадцяти тисяч чоловік, хороших і поганих. Серед них і винні були і невинні були.

Пророк сказав: «Сказав пророк, хай буде мир над ним, радість у сердці правовірного краще, ніж служіння сакалайнів». [100]Зміст [цього] такий: якщо хто-небудь порадує серце мусульманина, то нагорода йому буде вищою від тієї нагороди, яка належить за служіння богові всім чадам адамовим і джинам. Отож, серця скількох тисяч людей возрадуються, коли у тому, що я скажу, пізнають те, чого вони не знали! Уповаю на бога Всевишнього, що, – якщо те побоїще і буде зараховане [мені] за гріх, – то нагорода за це [благе діло – написання книги] переважить його. І ще, якщо хто-небудь коли-небудь, прочитавши цю книгу, пізнає те, чого він [раніше] не знав, нехай прочитає по нашій душі фатіху. [101]А тепер повернемося до написання книги.

Цій книзі ми дали назву «Родовід туркменів». Хай буде відомо всім, що ті, хто складали до нас історію тюрків, щоб показати народові свій талант і мистецтво, домішували арабські слова, а також додавали перські слова, а тюркську мову перетворювали в римовану прозу. Ми не робили нічого подібного, бо той, хто буде читати чи слухати [читання] цієї книги, звичайно, буде тюрок, а з тюрком треба говорити по-тюркськи, щоб кожному було зрозуміло. А якщо нашу мову не розуміють, то яка [від неї] користь?! Якщо ж серед них [тобто тюрків] і виявиться один чи двоє грамотних [і] розуміючих і якщо вони осягнуть [смисл сказаного], то кому з багатьох не розуміючих вони зуміють розтлумачити?! Отже, треба говорити так, щоб усі, добрі і погані, розуміли, щоб до їхніх сердець доходило.