Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Мерв. Туркмени на базарі.

Наладж-баба (Наілодж-бобо) у туркменській міфології покровитель чигирних робіт.

Хорезмський святий, якого в народі наділили роллю покровителя водопідйомного колеса, чигиря. У легендах про нього збереглася архаїчна риса – згадка про його співпрацю з шайтаном (шайтан ніби підказав йому, що чигирні горщики треба прив'язувати до колеса гілками шелюги). В. Басілов вважає, що легенди про Наладж-баба копіюють давні зразки. «Покровитель чигиря» не міг бути в народних віруваннях доти, поки не був винайдений чигир. У Хорезмі ж залишки керамічних чигирних горщиків зустрічаються тільки з раннього середньовіччя, про що свідчить С. П. Толстов («Древній Хорезм»).

«Ймовірно, фігура «піра чигиря» є порівняно пізнім відтворенням старих традицій, що вимагали, щоб у кожного заняття був свій святий-покровитель. Ці традиції збереглися до наших днів».

У туркменів Нух виступає покровителем теслярів. Післякоранічна література подає детальні оповіді про Нуха, в яких сюжети в основному запозичені з іудейської традиції.

У мусульманській міфології Нух – пророк; відповідає біблейському Ною. У Корані називається також «напутником ясним» своїх грішних одноплемінників, «вдячним рабом», «вірним посланцем Аллаха». За Кораном Нуха було послано Аллахом до людей, які не хотіли слухати його проповіді. За наказом Аллаха Нух змайстрував ковчег (звідси туркменський покровитель теслярства) і врятувався на ньому від потопу, причалив до гори ал-Джуді.

Овляд – переклад з арабської в однині – нащадок, спадкоємець. Овляд – святі племена – нащадки перших арабських халіфів (Абу Бекара, Омара, Османа, Алі), яких возвели у ранг святих. Окремі групи овляд пов'язували своє походження з кимось із них. На цій підставі вони виокремлювали себе із основної маси туркменів, називаючи усіх інших «гаричи» – простолюдини. Термін «святі племена» – овляд – вживаний у народів Середньої Азії, Казахстану, Азербайджану та ще в деяких регіонах ісламу. Склад туркменських овляд чисельніший, ніж в інших народів. Якщо, наприклад, у інших мусульманських народів кількість святих груп зазвичай налічує від однієї до трьох, то у туркменських овляд налічується шість основних груп: сеїди (сейіди), ходжі, шіхи, ата, магтим, мюджевюр. Положення названих груп у туркменському суспільстві не було однаковим: до одних груп овляд з боку неовляд виявлялося більше поваги, ніж до інших. Тобто, одні овляд за своєю «святістю» стоять вище від інших.

«…По відношенню до туркменських овляд у літературі зустрічаються три варіанти характеристики цих груп. В. Басілов називає ці групи «почесними». О. Росляков визначає їх як «станове угруповання». Н. Брюллова-Шасколь-ська вважала, що «ці – племена, з усіма їхніми характерними ознаками, з розподілом на роди і коліна і з суворою ендогамією. Але одночасно вони є і релігійним станом». С. М. Демидов вважає, що по відношенню до овляд краще вживати термін «група».

Аналіз наявних матеріалів показує, що витоки уявлень про цю «святість» слід шукати в тій ролі і авторитеті, які мали серед оточуючого населення напівлегендарні родоначальники основних овлядських груп – визначні представники духовенства, як правило, суфійського спрямування. Суфізм у Середній Азії тісно пов'язаний з популярними в народі доісламськими віруваннями і уявленнями, частково, із залишками шаманізму.

Як відзначає багато дослідників, у побуті туркменів досить сильні і зараз традиції культу предків, з якими по суті зливався культ померлих. Збереження цих традицій сприяло консервації релігійного пошанування предка-родоначальника у ставленні до його нащадків. До своїх напівлегендарних предків провідне овлядське духівництво додало і чотирьох правовірних халіфів. Ця версія, яка отримала превуальоване значення, сформувалася порівняно пізно – у середині XIXстоліття.

Зустрічаються невеликі групи овляд, що приєдналися за різних обставин і у різні часи до інших, більших, які не мали чи не пам'ятали своїх «святих» предків. Такі групи з овлядської точки зору могли вважатися самозваними (або умовно – напівовлядами), але сказати їм це в очі зазвичай ніхто не наважувався.