Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Руїни давнього Мерва

Відправили послання Бейреку; Бейрек у своєму шатрі їв, пив із джигітами; прийшла людина від Аруза, привіталася; Бейрек відповів на привітання; той сказав: «Хане мій, Аруз шле вітання вам, він говорить: "Нехай Бейрек викаже милість, прийде, примирить нас із Казаном"». «Добре», – сказал Бейрек. Привели його коня; він сів на нього, із сорока джигітами прибув у дім Аруза. (Там) сиділи беки зовнішніх огузів; Бейрек увійшов, привітав їх; Аруз говорить: «Чи знаєш ти, навіщо ми тебе покликали?» Бейрек говорить: «Навіщо?» Аруз говорить: «Усі ми, беки, що сидимо тут, відреклися від Казана, дали клятву». Принесли Коран; «ти теж дай клятву», – сказали вони. «Від Казана я не відречусь», – сказав Бейрек, дав клятву; він сказав: «Я мав багато милостей від Казана; якщо я не визнаю цього, нехай вони постануть перед моїми очима. Я багато їздив на богатирських кавказьких конях Казана; якщо я не визнаю цього, нехай вони будут мені домовиною. Я часто одягав його пишні каптани; якщо я не визнаю цього, нехай вони будуть мені саваном. Я часто заходив у його барвисте шатро; якщо я не визнаю цього, нехай він буде мені в'язницею. Від Казана я не відречусь, так і знайте». Аруз схопив Бейрека за бороду; беки не хотіли убивати Бейрека; Бейрек зрозумів, що Аруз розсердився; він заговорив: «Аруз, якби я знав, що ти так вчиниш зі мною, я сів би на свого богатирського кавказького коня, одягнув би свої залізні броні із міцними наплечниками, підпоясався б своїм чорним булатним мечем, одягнув би на чоло і голову свій міцний шолом, узяв би в руки свого тростинового списа у шістдесят тутамів, приєднав би до себе світлооких беків. Якби я знав таке діло, негідний, хіба так я прийшов би до тебе? Обманом захопити мужа – діло жінки; чи не від своєї дружини ти навчився такому ділу, негідний?» Аруз говорить: «Не говори пустих речей, не думай, що твоя кров вода, негайно дай клятву». Бейрек говорить: «Клянусь богом, я заради щастя Казана закладу свою голову, від Казана не відречусь; якщо на те пішло, розрубай (мене) на сто шматків». Аруз знову розсердився, міцно ухопив Бейрека за бороду, подивився на беків, побачив, що ніхто не підходить; Аруз дістав свій чорний булатний меч, ударив Бейрека по правому стегну; воно облилося чорною кров'ю; голова Бейрека опустилася; беки усі розсіялись; кожен, у кого був кінь, сів на свого коня; Бейрека теж посадили на коня, позад нього посадили чоловіка, примусили обхопити його, поскакали; привезли Бейрека до його шатра, накрили його хутром. Тут Бейрек сказав: «Джигіти мої, встаньте зі свого місця, відріжте хвіст моєму світло-сивому коневі; озираючись назад, підніміться на барвисту гору із крутими схилами; прорізаючи (хвилі), переправтеся через багатоводну прекрасну ріку, поскачіть у диван Казана; знявши білий одяг, одягніться в чорний; скажіть: будь ти здоровий, Бейрек помер; скажіть: від негідного Аруза, що виховав тебе, прийшов чоловік, покликав Бейрека; той пішов; ми не знали, що беки зовнішніх огузів усі зібралися; за їжею-напоями принесли Коран; вони сказали: ми відреклися від Казана, дали клятву; ти теж дай клятву. Він клятву не дав, сказав: від Казана не відречусь. Негідний, той, що виховав тебе, розсердився, ударив Бейрека мечем; його облила чорна кров, він потрапив у біду; він сказав: завтра, у день Страшного суду, хай буде моя рука на комірі Казан-хана, якщо він пробачить Арузові мою кров». Ще одне він сказав: «Джигіти мої! поки не прийшов син Уруза Бісат, поки моє плем'я, мій народ не були пограбовані, поки він у рядах не змусив ревіти моїх верблюдів, не змусив іржати моїх богатирських кавказьких коней, не змусив бекати моїх білих баранів, не змусив терпіти біль мою дочку-наречену; поки син Уруза Бісат не захопив мою білолику красуню (-дружину), не пограбував моє плем'я, мій народ, нехай Казан прийде до мене, нехай не прощає Арузові моєї крові, нехай віддасть мою білолику красуню (-дружину) своєму синові, нехай виконає свій обов'язок перед потойбічним життям; Бейрек воз'єднався з богом – царем царів, так нехай і знають».

Прийшла звістка до батька й матері Бейрека; біля воріт їхнього білого шатра піднявся плач; його дочка-наречена, що подібна гусці, зняла білий одяг, одягла чорний; його світло-сивому коневі обрізали хвіст; сорок, п'ятдесят джигітів одягли чорний одяг, обмотали (свої голови) синіми (чалмами), прийшли до Казан-бека, ударили своїми чалмами об землю, багато плакали, примовляючи: «Бейрек!» Вони поцілували руку Казана, сказали: «Будь ти здоровий, Бейрек помер. Негідний, що виховав тебе, дав знак рукою; нас покликали, захопили; ми пішли, ми не знали, що беки зовнішніх огузів відреклись від вас; принесли Коран, сказали: ми відреклись від Казана, ти теж послухайся нас. Вони дали клятву; Бейрек твій хліб не розтоптав, їх не послухався, негідний Аруз, що виховав тебе, розсердився на Бейрека, ударив його мечем, відрубав йому одне стегно; будь ти здоровий, хане мій, Бейрек воз'єднався з богом, він сказав: «хай не простять Арузові моєї крові». Казан почув ту звістку, взяв у руки свою хустку, голосно заплакав, піднявся плач у дивані; беки, що були там, усі разом заплакали. Казан пішов, увійшов до свого шатра, сім днів не виходив у диван, (усе) сидів і плакав. Зібралися беки, прийшли в диван, брат Казана Кара-Гюне говорить: «Іди, Кулбаш, скажи, нехай прийде мій старший брат Казан, нехай увійде, скажи: з нашого середовища вибув один джигіт заради тебе, дав обітницю, сказав: хай не простять моєї крові, хай відплатять за неї; ходімо віддамо належне ворогові». Кулбаш говорить: «Ти – брат його; ти йди». Нарешті, обидва разом пішли, увійшли в шатро Казана, привіталися, сказали: «Будь ти здоровий, хане мій; один джигіт вибув із нашого середовища, склав голову на твоєму шляху, зберімося, помстимося за його кров; він же дав вам обітницю, сказав: нехай помстяться за мою кров; від плачу хіба що вийде? встань, піднімись». Казан говорить: «Це – добра порада; швидше навантажте (на верблюдів) мої запаси зброї, нехай беки усі сядуть на коней». Усі беки сіли на коней; привели буланого коня Казана, він сів на нього. Заграли в труби, ударили в барабани; не розрізняючи дня і ночі, вирушили в похід.