Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

З протилежного краю ґяури разом дивилися, говорячи: «Вони поборолись; той переможе, чи наш?» Вони побачили, що вони обнялися, побачились, сіли разом на своїх кавказьких коней, пустили коней на ґяурів у чорному одязі, пустили в хід мечі, здолали ґяурів, скрушили, погнали у фортецю. Повернувшись, вони знову увійшли в ту загороду, вивели коней, ударили в барабан, погнали коней перед собою. Вони переправились через ріку долини Шам, прорізавши (хвилі); настала ніч: вони прийшли до кордонів огузів. (Секрек) послав вісника радості до свого білобородого батька, що вирвав свого братця з рук обагрених кров'ю ґяурів. «Нехай мій батько прийде мені назустріч», – сказав він. Прискакали до Ушун-Коджі: «Радісна звістка! світло твоїх очей, обидва твої сини разом прийшли здорові, неушкоджені», – сказали вони. Коджа зрадів; голосно забили в барабани, затрубили в золоті труби; того дня були поставлені барвисті шатра, були убиті кращі ко-ні-жеребці, верблюди і барани. Старий вийшов назустріч своїм бекам-синам, зійшов з коня, кілька разів обнявся, побачився (з ними): «Чи здорові ви, неушкоджені, сини?» – запитав він. Вони прийшли в шатро із золотою парасолею, почали радіти, їсти і пити. (Старий) для свого старшого сина теж привів красуню-наречену; обидва брати стали дружками один для одного, поспішно увійшли до своїх весільних шатер, досягли межі своїх бажань.

Прийшов мій дід Коркут, склав пісню, сказав слово. Чи спочатку, чи в кінці – вінець довгого життя – смерть. Коли прийде смертна година, хай не розлучить тебе (бог) з чистою вірою, хай простить твої гріхи заради блиску лику Мухаммеда обраного, хай побачать лик (божий) ті, хто говорить амінь, хане мій!

Мерв. Закаспійська область. Текінський базар. Продаж килимів

Хане мій! Трапезундський тагавор послав сокола ханові Казану, бекові беків. Якось уночі, коли він сидів за їжею, він сказав головному сокольничому: «Завтра вранці візьми соколів, ми потай (від інших) поїдемо на полювання». Вранці вони сіли на коней, вирушили до місця полювання, побачили – сидить зграя лебедів; Казан випустив сокола, та не міг узяти (його назад), сокол злетів; вистежили, що сокіл спустився у фортецю Туманан. Казан сильно засмутився, вирушив слідом за соколом, піднявся долинами і пагорбами, прийшов до племені ґяурів. На шляху темними очима Казана заволодів сон; беки сказали: «Хане мій, повертаймося!». Казан говорить: «Ще трохи підемо вперед» Він подивився, побачив фортецю, говорить: «Беки, прийдіть скрушіть (її)». Казаном заволоділа скороминуча смерть, – хане мій, беки огузів засинали на сім днів; ось чому називали (їхній сон) скороминучою смертю. Між тим того дня тагавор фортеці Туманан виїхав на полювання; прийшов вивідувач, говорить: «Прийшов загін вершників; серед них бек розлігся, заснув». Тагавор послав людей дізнатися, хто вони такі; прийшли, дізналися, що вони з воїнів огузів; прийшли, принесли звістку тагавору; тагавор відразу ж зібрав своє військо, прийшов на них. Беки Казана подивилися, побачили – наближається ворог; вони сказали: «Якщо ми залишимо Казана і підемо, нас удома будуть ганьбити; краще нам тут бути убитими». Вони зустріли ґяурів, билися (з ними); за Казана загинули мучениками двадцять п'ять беків; (ґяури) кинулися на Казана, схопили його у тому місці, де він заснув, поклали на гарбу, міцно прив'язали до гарби арканом, потягнули гарбу, вирушили в дорогу. На шляху від скрипу гарби Казан прокинувся, (трохи) зачекав, розірвав усі ті аркани, що були у нього на руках, сів на гарбі, плеснув у долоні, голосно зареготав. Ґяури говорять: «Чому ти смієшся?» Казан говорить: «Слухайте, ґяури, мені здалося, що ця гарба – моя колиска, а ви – мої ледь живі служниці-годувальниці». Казана привезли, кинули в один колодязь у фортеці Туманан, поклали на отвір колодязя камінь з млина, давали йому їжу і воду через отвір у тому камені.

Якось дружина тагавора говорить: «Піду подивлюся, що він за людина; скільком людям він наносив удари!» Жінка прийшла, веліла тюремнику відкрити ворота, голосно говорить: «Казан-бек, як ти почуваєшся; чи не краще тобі жити під землею, аніж на землі? Що ти тепер їси, що п'єш, на чому їздиш?» Казан говорить: «Коли ви даєте їжу вашим покійникам, я беру (її) з їхніх рук, на проворних з ваших покійників сідаю верхи, лінивих веду на поводі». Дружина таговора говорить: «Заради твоєї віри, Казан-бек! у мене померла семирічна дочка; будь милостивим, не їздь на ній». Казан говорить: «Серед ваших покійників проворніших від неї немає; я завжди на ній їжджу». Жінка говорить: «На жаль, від твоєї руки не врятовані ні живі з нас на землі, ні наші покійники під землею». Вона прийшла до тагавора, говорить: «Будь милостивим, випусти з колодязя того татарина, заради попереку твоєї дочки; він під землею їздить верхи на моїй дочці, збирає решту наших покійників, вириває з рук наших покійників їжу, що ми даємо їм, їсть (її); від його рук не врятовані ні наші покійники, ні живі з нас; заради любові до твоєї віри випусти з колодязя того мужа». Тагавор зібрав беків, говорить: «Підіть, виведіть Казана з колодязя; нехай він нас прославить, огузів скрушить, потім нехай закладе угоду, що на наше плем'я ворогом не прийде». Пішли, вивели Казана з колодязя, привели, сказали; «Дай клятву, що на наше плем'я ворогом не прийдеш; ще прослав нас, огузів скруши; ми тебе відпускаємо – іди геть, іди». Казан говорить: «Клянуся богом, коли побачу прямий шлях, по кривому шляху не прийду». Вони сказали: «Клянемося богом, Казан дав гарну клятву; тепер, Казан-бек, говори, слав нас». Казан говорить: «Я на (голій) землі людей славити не буду; приведіть чоловіка, я сяду (на нього) верхи, буду вас славити». Пішли, привели одного ґяура; «сідло і вуздечку», – сказав (Казан). Принесли, він поклав сідло на спину ґяура, засунув вуздечку йому в рота, потягнув ремінь, скочив, сів верхи на його спину, ударив своїми каблуками об його каблуки, приставив свої ребра до його живота, потягнув його за вуздечку, розірвав йому рот, убив ґяура, опустився на коліна, сів на нього, говорить: «Слухайте, ґяури, принесіть мою кобзу, буду вас славити». Пішли, принесли кобзу; він узяв її в руки; тут він заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Коли я бачив (загін) ворогів з тисячі чоловік, я говорив; це для мене гра; коли бачив двадцять тисяч ворогів, я не шукав порятунку; коли бачив тридцять тисяч ворогів, я вважав їх травою; коли бачив сорок тисяч ворогів, я твердо дивився на них; коли бачив п'ятдесят тисяч мужів, я їм не підкорявся; коли бачив шістдесят тисяч мужів, я не вів перемовин; коли бачив вісімдесят тисяч мужів, я не здригався; коли бачив дев'яносто тисяч ворогів, у мене не перехоплювало дихання; коли бачив сто тисяч мужів, я не відвертав обличчя; я брав у руки свій меч, не знаючий страху, з любові до віри Мухаммеда ударяв мечем, на білій арені рубав круглі голови, як кулі. І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; воїнів, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, удар своїм чорним мечем по моїй шиї, відрубай мені голову; від твого меча у мене щита немає; свій рід, своє коріння я не зраджу». Ще одне слово сказав він: «Коли з високої, високої чорної гори скочується камінь, його зупиняв своєю міцною п'ятою, своїм стегном я, муж Казан; коли із землі піднімалися, зігнувшись, гарячі нарости, їх удавлював у землю своєю міцною п'ятою я, муж Казан; коли грубі сини беків учиняли сум'яття, їх заспокоював ударами нагайки я, муж Казан; коли на горах стояв туман, піднимались густий туман і град, коли мені не було видно вуха мого богатирського коня, коли воїни, що залишилися без поводиря, збивалися з дороги, для тих подорожніх, хто залишився без поводиря, радісною звісткою був я, муж Казан! Я пішов на семиголового дракона; від жаху перед ним моє ліве око почало проливати сльози; око моє, негідне око, боягузливе око, сказав я, що сталося з тобою, що ти злякалося однієї гадини? І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; воїнів, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, убий мене, погуби мене, удар своїм мечем, відрубай мені голову; від твого меча у мене щита немає; свій рід, своє коріння я не зраджу; поки залишаються воїни огузів, я тебе славити не буду». Тут ще одне сказав Казан: «На крутому узвишші, омиваючись в Оманському морі, у недоступних місцях збудоване місто ґяурів; направо, наліво він розсилає війська, уражає; його плавці ходять скрізь на дні води; випробовані з них, думаючи, що сам бог під їхньою владою, на дні води кричать один одному; їхні нечестивці, відмовившись від правильного, читають неправильне; їхні дівчата-наречені грають у золоті бабки; їхніх беків (так багато), як бур'янів. Шість разів огузи намагалися – не могли взяти тієї фортеці; з шістьма людьми я, Казан, вирушив, не дав їй і шести днів протриматися, взяв її, зруйнував її церкви, на їхньому місці збудував мечеті, змусив проголошувати заклик до молитви, їхніх дівчат-наречених змусив гратися під моїми грудьми, їхніх беків зробив рабами. І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; воїнів, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, убий мене, погуби мене; від твого меча у мене щита немає; свій рід, своє коріння я не зраджу». Казан знову заговорив: «Той, кого я на крутому узвишші змусив повернути назад, це, ґяуре, твій батько; та, кому я своєю пристрастю причинив муку, це твоя дочка-наречена; біля білої фортеці я збуджував свого коня; на коні я поскакав до народу Каруна, скрушив вежу їхньої білої фортеці. Принесли біле срібло; я сказав: це – мідні гроші; принесли червоне золото, я сказав: це – мідь, привели своїх світлооких дочок-наречених, я не дав себе звабити, зруйнував їхні церкви, збудував мечеті, віддав на пограбування їхнє золото, їхнє срібло. І тут я не говорив: я – муж, я – бек, не хвалився; тих, що хвалять себе, не схвалював. Якщо я потрапив тобі до рук, ґяуре, убий мене, погуби мене; свій рід, своє коріння я не зраджу, тебе славити не стану». Ще одне тут сказав Казан-бек: «Від самця-тигра білої скелі один мій корінь; на узвишші, що лежить посередині, він не дає зупинятися твоїм козам! Від лева білих очеретів один мій корінь; твоїм рябим коням він не дає зупинятися! Від дитяти-самця вовка один мій корінь; тьмі твоїх білих баранів він не дає бродити! Від білого кречета-самця один мій корінь; твоїм рябим качкам, твоїм чорним гусям він не дає літати! У народі решти огузів у мене є син, його зовуть Урузом, є брат, його зовуть Кара-Гюне; тим, хто у вас знову народиться, вони не дадуть жити! Якщо я потрапив до твоїх рук, ґяуре, убий мене, погуби мене; від твого меча у мене щита немає; свій рід я не зраджу». Ще одне він сказав: «Ґяур, що гавкає як собака, чия властивість – брудна жадібність, чия їжа – м'ясо напівмертвої свині, чиє ложе – мішок соломи, чия подушка – півшматка цегли, чий бог – шматок дерева! Поки я бачу огузів, я тебе славити не буду. Тепер, ґяуре, якщо уб'єш мене, убий; коли ж не уб'єш, якщо всемогутній дасть мені (можливість), я уб'ю тебе, ґяуре!» Ґяури говорять: «Він не став славити нас; ходімо, уб'ємо його». Беки ґяурів зібралися, прийшли, цього разу сказали: «У нього є син, є брат; убивати його не можна». Вони повели його, кинули його у свинячий хлів, зачинили.