Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Бекіль побачив, що розум і поради його дружини вартісні; він звелів привести свого кавказького коня, сів на нього, поїхав на полювання. Коли він полював, перед ним проскочила поранена дичина; Бекіль направив на неї коня, догнав самця, кинув йому на шию тятиву лука; самець скочив, кинувся вниз з узвисся; Бекіль не втримав повід коня, теж полетів, ударився правим стегном об скелю, зламав його. Бекіль відчув біль, заплакав; він говорить: «Немає у мене дорослого сина, немає дорослого брата!» Тієї миті він вийняв з-за пояса стрілу без оперіння, підтягнув ремені коня, міцно сповив свою ногу під каптаном; з нелюдською силою він припав до гриви свого коня, відокремився від мисливців, спустив пов'язку чалми собі на шию, прийшов до краю своєї орди. Його хлопчик Амран-бахадур вийшов назустріч своєму батькові, побачив, що його обличчя пожовкло, пов'язка його чалми опустилася на його шию. Запитуючи про його товаришів, тут юнак заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Ти піднявся і встав зі свого місця; ти сів на свого чорногривого кавказького коня; ти поїхав полювати до підніжжя барвистих гір, що лежать з (нашого) боку; чи ти зустрів ґяурів у чорному одязі? чи ти дав загинути своїм світлооким джигітам? Вустами, язиком (скажи мені хоч) кілька слів, дай мені вістку; хай буде моя чорна голова жертвою, батьку мій, заради тебе!» Бекіль почав говорити синові – подивимось, хане мій, що він говорить: «Сину (мій), сину! я піднявся і встав зі свого місця; я пішов полювати перед чорними горами; ґяурів у чорному одязі я не зустрів, своїм світлоооким джигітам не дав загинути; мої джигіти здорові, неушкоджені, не турбуйся, сину! Вже три дні, як я не потрапляв у місце полювання за птахами, сину; зніми мене з коня, підніми на мою постіль». Дитя лева – теж лев; він зняв свого батька з коня, схопив (його), підняв на його постіль, загорнув його в його хутро, зачинив ворота. У той самий час джигіти Бекіля побачили, що полювання розладналося; кожен, у кого був дім, повернувся до себе додому.

Минуло п'ять днів; він не входив у диван, нікому не говорив, що його нога зламана. Якось уночі він на своєму ліжкові сильно-сильно застогнав, глибоко зітхнув; його дружина сказала: «Беку мій, джигіте! Коли приходив густий натовп ворогів, ти не відступав; коли твого тіла торкалася цяткована стріла, ти не стогнав; невже чоловікові не сказати своєї таємниці дружині, яка припала до його грудей? Що сталося з тобою?» Бекіль говорить: «Красуне моя, я упав з коня, моя нога зламалася». Жінка сплеснула руками, сказала служниці; служниця вийшла, сказала воротареві; що вийшло з-за тридцяти двох зубів – розійшлося по всей орді; почали говорити: «Бекіль упав з коня, його нога зламалася». Тут же був вивідувач ґяурів, почувши цю звістку, пішов, приніс звістку тагавору; тагавор говорить: «Підніміться, встаньте зі свого місця, схопіть бека Бекіля там, де він лежить, зв'яжіть йому білі руки від (самих) ліктів, не давши йому спам'ятатися, відрубайте його прекрасну голову, пролийте на землю його яскраво-червону кров, розіб'єте його плем'я, його народ, заберіть у полон його дочку-наречену». І у Бекіля там був вивідувач; він послав звістку Бекілю, говорить: «Готуйте зброю на свій захист, на вас іде ворог». Бекіль подивився вгору: «Далекі небеса, тверда земля», – сказав він. Він покликав до себе свого хлопчика і заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Сину мій, сину! сину, світло моїх темних очей! сину, міць мого могутнього стану! подивись, нарешті, що сталося, що спіткало мою голову! Я піднявся, сину, і встав зі свого місця, сів на червоного жеребця – хай зламається у нього шия! Коли я їхав, гнався за дичиною, піднімав птахів, він зігнувся, послизнувся, скинув мене на землю, моє праве стегно зламалося; що спіткало мою чорну голову! На чорні, чорні гори піднялася звістка; через закривавлені ріки перейшла звістка; через Залізні ворота, через Дербент пройшла звістка; вершник червоного коня, цар Шюклі, дуже розгнівався; від його гніву упав туман на чорні гори. Він сказав: «схопіть бека Бекіля там, де він лежить»; він сказав: «зв'яжіть йому білі руки від (самих) ліктів»; він сказав: «пролийте кров, розбийте його барвисту орду»; він сказав: «заберіть у полон його білолицю дочку-наречену». Піднімись, сину, встань зі свого місця, сядь на свого чорногривого кавказького коня; озираючись назад, піднімись на барвисту гору, що лежить з (нашого) боку, озираючись назад, піди в диван Баюндур-хана з білим чолом; вустами, язиком вимов привітання Баюндуру, поцілуй руку Казана, бека беків; скажи: «мій білобородий батько уражений бідою»; скажи: «він сказав, нехай неодмінно, неодмінно прийде до мене Казан-бек; якщо ти (Казане), не прийдеш, пропаде царство, буде спустошене, моя дочка-наречена буде забрана в полон, так і знай». Тут юнак почав говорити своєму батькові – подивимось, хане мій, що він говорив: «Батьку, що ти говориш, що вимовляєш, що ти спалюєш мою печінку і моє серце? Я піднімався і вставав зі свого місця часто; на свого чорногривого коня я сідав часто; на барвисту гору з крутими схилами я для полювання не піднімався, у диван Баюндура з білим чолом не ходив. Що за чоловік Казан? я його руки не цілував. Дай мені червоного жеребця, що під тобою; до кривавого поту я змушу його скакати заради тебе! Дай мені свою залізну броню з міцними наплечниками; вели зшити новий комір заради тебе! Дай мені свій чорний булатний меч; не даючи (людям) спам'ятатися, я буду рубати голови заради тебе. Дай мені свого списа з тростинової шелюги; я буду уражати воїнів у груди заради тебе. Дай мені свою гостру стрілу з білими перами; я пущу її крізь одного воїна в другого заради тебе. Дай мені своїх триста світлооких джигітів у товариші; я буду подвизатися на шляху віри Мухаммеда заради тебе». Бекіль говорить: «Померти мені заради твоїх вуст, сину! може, ти не змусиш згадувати мені дні минулі. Принесіть мій одяг; нехай (його) одягне мій син; приведіть мого червоного жеребця; нехай (на нього) сяде мій син; поки не сполошився народ, нехай мій син піде на арену, увійде туди». Юнака одягли, він прийшов, зі своїм батьком і матінкою попрощався, поцілував їм руки, приєднав до себе триста джигітів, вирушив на арену. Червоний жеребець, коли почув запах ворога, ударив ногами об землю, підняв пилюку до небес. Ґяури говорять: «Це – кінь Бекіля; ми будемо втікати». Тагавор говорить: «Гарненько подивіться; якщо той, що приходить, – Бекіль, я раніше від вас утечу». Вивідувач видивився, побачив, що кінь Бекіля, але на ньому не Бекіль, а юнак, ростом як птиця; він прийшов, приніс звістку тагавору, говорить: «Кінь, спорядження і шолом Бекіля, але в них не Бекіль». Тагавор говорить: «Зберіть загін у сто чоловік, учиніть шум, налякайте юнака; у юнака серце стане як у птиці, він покине арену, почне утікати». Сто ґяурів виокремились, під'їхали до юнака, почали говорити юнакові – подивимось, хане мій, що вони говорили: «Юначе, юначе, проклятого поріддя юначе! Червоний жеребець під тобою схуд, юначе; твій чорний булатний меч затупився, юначе; спис, що у твоїй руці, зламався, юначе; твій осиковий лук тонкий, юначе; дев'яносто стріл за твоїм поясом рідкі, юначе; супутники у тебе голі, юначе; твої темні очі засмучені, юначе! Цар Шюклі на тебе дуже розгнівався; він сказав: схопіть того юнака, що на арені, зв'яжіть йому білі руки від (самих) ліктів; не давши йому спам'ятатися, відрубайте його прекрасну голову, пролийте на землю його яскраво-червону кров. Якщо у тебе є білобородий батько, не змушуй його плакати; якщо у тебе є сивоголова мати, не змушуй її стогнати! Один (у полі) джигіт витязем не стане; дно порожньої (посудини) міцним не стане; твоя смертна година прийшла, негідний, син негідного, повернись назад звідси!» Тут юнак заговорив – подивимось, що він говорив: «Не говори пустих речей, собако-ґяуре! Чому тобі не подобається червоний жеребець піді мною? побачивши тебе, він грає. Залізний одяг стискає плечі мені; мій чорний булатний меч розбиває свої піхви. Чому тобі не подобається мій спис з тростинової шелюги? пробиваючи груди (ворога), він піднімає свій полиск до небес. Мій осиковий міцний лук жалібно, жалібно стогне; мої стріли у футлярі розбивають свій колчан; мої джигіти, що біля мене, рвуться в бій. На хороброго мужа наводити страх соромно; прийди сюди, ґяуре, поборемося». Ґяури говорять: «Він схожий на безсоромного огуза, божевільного туркмена; жаба квакає». Тагавор говорить: «Підіть, запитайте, ким доводиться юнак Бекілю». Ґяури прийшли, почали говорити юнакові – подивимось, як вони говорили: «Червоного жеребця під тобою ми знаємо; він – Бекіля; де Бекіль? Твій чорний булатний меч – Бекіля; де Бекіль? Залізна броня, що на твоїх плечах, – Бекіля; де Бекіль? Джигіти, що навколо тебе, – Бекіля; де Бекіль? Якби Бекіль був тут, ми до ночі билися б, разом напинали б міцні осикові луки, разом випускали б гострі стріли з білими перами; ким доводишся ти Бекілю, юначе, скажи нам». Син Бекіля тут заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Хіба ти мене не впізнаєш, ґяуре? Прискакав Кара-Гюне, брат Салор-Казана, бека беків Баюндур-хана з білим чолом; відступати неуміючий Дюлек-Уран, син Дурана витязь Рустем, вершник сірого коня Бейрек, пили у домі бека Бекіля; від тебе прийшов вивідувач; Бекіль велів мені сісти на червоного жеребця, що був під ним, дав (мені) у запоруку міці свого чорного булатного меча, дав у запоруку благословіння свого списа з тростинової шелюги, дав мені у товариші триста своїх джигітів; я – син Бекіля; прийди сюди, ґяуре, поборемося!» Ґяур-тагавор говорить: «Почекай, сину негідного, я йду на тебе». Він узяв до рук свою палицю-шестопер, направив на юнака; юнак підставив під палицю свій щит; ґяур зверху вниз наніс теж міцний удар, зламав його щит, розколов його спис, відірвав йому вії, (та) не міг подолати юнака. На палицях вони бились; (тепер) дістали один проти одного чорні булатні мечі, зійшлися на мечах на тяжкій арені; їхні скроні розщепилися, їхні мечі зламалися, не могли вони здолати один одного. Вони почали битися списами з тростинової шелюги, почали бити один одного на арені, як бики; їхні груди були сколоті, їхні списи зламалися, (та) не могли вони здолати один одного. З коней вони зійшлися один з одним, схопилися; у ґяура сили було більше; юнак ослаб, він почав молитися богові Всевишньому і говорить – подивимось, як він говорив: «Ти вищий від усього високого, високий боже; ніхто не знає, який ти, світлий боже! Ти поклав вінець на Адама, ти прокляв сатану, за одну вину прогнав його з чертогу. Ти дав схопити Авраама, загорнув його у хутро горностая, дав понести і кинути його у вогонь, зробив вогонь садом. Я покладаюся на тебе, єдиного бога, славний боже, господе мій, допоможи мені!» Ґяур говорить: «Юначе, коли тебе перемагають, чи молишся ти своєму богові? Якщо у тебе – один бог, то у мене сімдесят два капища ідолів». Юнак говорить: «Проклятий неслух (бога), якщо ти молишся своїм ідолам, я покладаюся на бога, який відроджував світи із убогості до життя». Всевишній бог дав повеління Гавриїлу: «Піди, Гавриїле, тому рабу своєму я дав сили, як у сорока мужів». Юнак підняв ґяура, ударив його об землю; з його носа задзюрчала кров, як дудка; (юнак) скочив, як сокіл, схопив ґяура руками за горлянку; ґяур говорить: «Пощади, юначе, що говорять, коли приймають твою віру? Я прийняв твою віру». Він підняв палець, проказав символ віри, став мусульманином; решта ґяурів дізналися (про це), покинули арену, утекли; учасники нападу розгромили плем'я і народ ґяурів, забрали у полон їхніх дівчат-наречених. Юнак послав вісника радості до свого батька: «Я переміг у січі», – сказав він. Його білобородий батько вийшов назустріч, обняв шию сина; вони повернулися додому. (Бекіль) дав юнакові літні пасовиська на чорній горі, що лежала навпроти (них), дав табуни швидких коней, дав своєму білолицьому синові в їжу білих баранів, взяв для свого світлоокого сина наречену з яскраво-червоними губами. Він виділив п'яту частину (здобичі) для Баюндур-хана з білим чолом, пішов зі своїм сином у диван Баюндур-хана, поцілував його руку; цар указав йому місце праворуч від Уруза, сина Казана, надів на нього хутро, сукно, золоте шитво.