Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

А ще кажуть [так]: «Я наслідував приклад імама» (імамга уіудім), [а це означає]: сидіти, коли імам сидить, стояти, коли [імам] стоїть. А хіба [це не означає] приліплений (^апишкан)? Коли вони [діти молодших братів Кара-хана] прийшли і міцно, обома руками ухопились (приліпились) за поли [одягу] Огуз-хана, хан назвав їх уйгурами, що значить: приліплені; ті, що приліпилися. Обидва, Кара-хан і Огуз-хан, вишикували війська і зітнулися. Всевишній бог зробив переможцем Огуз-хана. Кара-хан утік. Під час битви в голову Кара-хану попала стріла, хто її випустив – невідомо. Кара-хан помер від тієї рани. Огуз-хан сів на престол свого батька. [114]

Огуз-хан закликав увесь іль стати мусульманами. Тих, хто стали мусульманами, він обсипав милостями, тих, хто не став, – переслідував; їх самих убивав, [а] дітей їхніх робив рабами.

У ті часи, окрім ілів, пов'язаних з Кара-ханом, було [ще] багато інших ілів. Кожен великий іль мав свого особливого володаря; малі ілі приєднувалися до них. Ілі Кара-хана, які прийняли іслам, приєднувалися до Огуз-хана. Огуз-хан кожного року воював з ілями, розташованими в могольському юрті, і [завжди] виходив переможцем. Врешті-решт він підкорив собі їх усі. Ті, що врятувалися втечею, вирушили до татарського хана і сховалися [у нього]. Татарський народ у ті часи мешкав поблизу Джурджута. [115]Джурджут – велика країна (jypт); в ній багато міст і поселень; знаходиться вона на північ від Хатая. Індійці і таджики її називають Чін-Мачін.

Огуз-хан пішов і напав на татар. Татарський хан з чисельним військом виступив [проти нього]; вони зійшлися у битві. Огуз-хан несподівано напав і розбив його [татарського хана] військо. До рук Огуз-ханового війська потрапила багата здобич; для [її] транспортування не вистачило в'ючної худоби. Був [там] один добрий вправний чоловік; пометикувавши, він змайстрував гарбу. [116]Дивлячись на нього, всі майстрували гарби і, завантаживши [на них] здобич, повернулися [додому]. Гарбу назвали канк. [117]До цього не було ні її самої [тобто гарби], ні її назви; її назвали канк тому, що під час руху вона дає звук «канк». Чоловіка, який змайстрував її, прозвали Канкли. Увесь іль Канкли – нащадки того чоловіка.

Огуз-хан впродовж семидесяти двох років воював з моголами і татарами, [хоч] вони однієї з ним кості. На сімдесят третьому році він підкорив їх усіх собі і навернув до ісламу. А потім пішов і взяв Хатай, і Джурджут взяв, і ще Тангут взяв. Таджики Тангут називають Тибетом. Потім пішов і взяв Кара-Хатай. Це теж велика країна, лики у її жителів, як у індійців, – чорні. Вона знаходиться на березі моря-океану, між Хіндустаном і Хатаєм. Взимку вона знаходиться на схід від Тангута, а влітку на південь [від нього].

По той бік Хатая, на березі моря в неприступних горах було багато ілів. Володаря їхнього звали Іт-Барак-хан. [118][Огуз-хан] пішов на нього війною. Вони зійшлись у битві; Іт-Барак-хан вийшов переможцем. Огуз-хан утік. По цей бік від місця, де відбулася битва, протікали дві великі ріки. [Огуз-хан], побувши кілька днів між тими двома ріками, зібрав залишки свого розпорошеного війска.

У великих владців [тих часів] був звичай: виступаючи у далекий похід, брати з собою жінок; дехто з нукерів теж брав [жінок]. [119]Один з беків Огуз-хана, виступаючи [у похід], взяв [із собою] жінку. Сам він загинув у битві; жінка його врятувалася і наздогнала хана між [тими] двома ріками. Вона була вагітна; у неї почалися пологи; день був холодний, а житла, у якому можно було би сховатися, не виявилося; вона народила дитину у гнилому [дуплистому] дереві.

Коли дали знати про це ханові, хан сказав: «Його батько загинув на моїх очах; у нього немає заступника», – і усиновив його; він дав йому ім'я Кипчак. Давньотюркською мовою дуплисте дерево називали кипчак; так як те дитя народилося в дуплі, йому дали імя Кипчак. У наш час дуплисте дерево називають чипчак. Простий народ, з причин неправильної вимови, «каф» вимовляє, [як] «чім»; так «кипчак» вимовляють «чипчак».

Хан виростив цього хлопчика на своїх руках. Після того як він став джигітом, Уруси, Олакі, Маджари і Башкурди збурилися [проти Огуз-хана]. Давши Кипчакові багато ілів і нукерів, [хан] послав [його] у ті краї, на береги Тіну [120]і Ітіля. Триста років царював Кипчак у тих місцях. Усі кипчаки – його нащадки. З часів Огуз-хана і аж до часів Чингізхана на Тіні, Ітілі й Яїку, на берегах цих трьох рік, інших ілів, окрім кипчакського, не було. Вони жили у тих місцях протягом чотирьох тисяч років. Тому ті місця і називають Дешт-і кипчак – Кипчакські степи. [121]