Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Ф р а н ч е с к о

Я не відкидаю лікування, якщо покажеш мені, що я хворий; натомість здоровому прийом ліків може й зашкодити.

А в г у с т и н

Коли почнеш видужувати, то й сам, як це часто трапляється, визнаєш, що був тяжко хворий.

Ф р а н ч е с к о

Зрештою, я не можу зневажити авторитет того, чиї мудрі поради не раз, а надто в ці останні дні, так прислужились мені. Отже, кажи далі.

А в г у с т и н

Насамперед прошу тебе пробачити мені, коли мимоволі зачеплю докірливим словом обожнювані тобою втіхи, якщо того вимагатиме правда, що, як передбачаю, може виявитись неприємною для твого слуху.

Ф р а н ч е с к о

Перш ніж почнеш, вислухай дещо… Ти знаєш, про кого у нас піде мова?

А в г у с т и н

Я все як слід передбачив. Мова піде про смертну жінку, на обожнювання і догоджання якій ти, на жаль, змарнував більшу частину свого життя. Мені прикро і дивно, такого обдарованого чоловіка на такий тривалий час опанувало безумство.

Ф р а н ч е с к о

Стримай огуду, прошу тебе. Смертними жінками були також Таїда і Лівія [91] Таїда — персонаж комедії Теренція «Євнух» — щедра і великодушна гетера. Лівія — дружина Августа, що уславилася своїм честолюбством. . Але чи відомо тобі, що ти говориш про жінку, чий ум, байдужий до земних турбот, палає небесними прагненнями; і якщо божественна краса десь присутня в цьому світі, то вона сяє в рисах цієї жінки, що її вдача є втіленням моральної довершеності, що її голос, погляд, її хода сповнені неземних рис? Зважай на це, прошу тебе, і тоді, думаю, ти зумієш добрати належні слова.

А в г у с т и н

Ох, безумцю! Ось уже шістнадцятий рік ти живиш шал своєї душі облудними лестощами! Далебі, менше похазяйнував в Італії славетний ворог її, менше зазнала країна навал його збройних загонів, менше палала в пожежах, ніж тебе, впродовж цього часу, палила згубним вогнем несамовита пристрасть. Однак в Італії знайшовся чоловік, що змусив нападника віддалитись; а твого Ганнібала хто скине з твого карку, коли ти й сам його не відпускаєш від себе, свідомо і добровільно віддаєшся у його владу? Нещасний, ти радієш власному нещастю. Але того дня, як вона навічно склепить свої очі, що так зачарували тебе на твою погибель, коли побачиш її лице, спотворене смертю, її посинілі члени, тобі стане соромно, що ти прикув свою безсмертну душу до тлінного, жалюгідного тіла, і ти червонітимеш, пригадуючи те, що так затято нині твердиш.

Ф р а н ч е с к о

Боронь Боже! Я не бачитиму цього.

А в г у с т и н

Насправді це неодмінно станеться.

Ф р а н ч е с к о

Знаю, але зірки не настільки мені ворожі, щоб порушити природний порядок: я раніше прийшов, раніше піду.

А в г у с т и н

Ти, либонь, пам’ятаєш, як, натхнений сумом від протилежних припущень, ти склав жалобну пісню на смерть подруги так, ніби це сталося?

Ф р а н ч е с к о

Я пам’ятаю, як сумував тоді, і я здригаюся ще й тепер, згадуючи ті почуття. Я обурювався тим, що від мене забрано найшляхетнішу частку моєї душі і що я приречений пережити ту, яка самою своєю присутністю усолоджувала моє життя. Її втрату оплакав я піснею, яку досі пам’ятаю, хоча слова потонули в ручаях моїх сліз.

А в г у с т и н

Не в тім річ, скільки сліз викликав і скільки болю тобі завдав її уявний відхід, а в тому, щоб ти зрозумів, що той страх, що раз уже пройняв тебе, може повернутись, і тим швидше, що смерть підступає дедалі ближче, а прекрасне тіло, виснажене хворобами і частими пологами, втратило свою колишню свіжість.

Ф р а н ч е с к о

Мені теж і літа, й турботи даються взнаки, тож я її випереджаю на шляху до смерті.

А в г у с т и н

Як нерозважливо виводити почерговість смерті за порядком народження! Хіба передчасну смерть своїх юних дітей оплакують осиротілі старі батьки? Про що, як не про ранню смерть своїх вихованців ллють сльози літні годувальниці?

Випереджаючи її на кілька років, ти тішиш себе безглуздою надією, що помреш раніше за винуватицю твого безумства, бо уявляєш собі, буцім це й є непорушне правило природи.

Ф р а н ч е с к о

Не настільки непорушне, щоб я не допускав зворотного; але я безнастанно молюся, щоб такого не сталося, а розмірковуючи про її смерть, завжди згадую вірш Овідія: