Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Ф р а н ч е с к о

Хоч мені важко позбутись враження, що ти насміхаєшся з мене, — зокрема твердячи, буцімто мені легко залишити місто і що це цілковито у моїй волі, — багато в чому твої аргументи переконали мене; тому я волію скласти зброю, перш ніж зазнаю поразки.

А в г у с т и н

Отже, нині, скинувши з себе печаль, ти можеш примиритися зі своєю долею.

Ф р а н ч е с к о

Звісно, можу, якщо тільки доля справді існує. Бо, як тобі відомо, грецький і наш поети дуже розходяться щодо цього: тим часом як перший не удостоїв долю бодай однісінької згадки у своїх творах, нібито визнаючи, що вона — ніщо, наш не тільки часто її згадує, але в одному місці навіть називає всемогутньою. Цю думку поділяли з ним і славетний історик, і видатний оратор; саме Саллюстій Крісп каже, що доля, безперечно, панує в усьому [87] Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни. , а Марк Туллій її визнає беззаперечною володаркою людських тіл. А стосовно того, якої думки я про неї сам, то мені, можливо, ще випаде нагода її висловити. Що ж до обговорюваного нами предмета, то твої настанови були мені настільки на користь, що, порівнюючи себе з більшістю людей, я вже не сприймаю своє становище настільки жалюгідним, як раніше.

А в г у с т и н

Я радий, що зумів тобі чимсь посприяти, і хотів би зробити більше, але з огляду, що наша бесіда затяглася, чи не відкласти нам решту на третій день, щоб тоді вже й закінчити?

Ф р а н ч е с к о

Я особисто троїчність приймаю всім серцем, і не стільки тому, що вона уособлена в трьох Граціях, скільки тому, що вона, як відомо, всього миліше божеству. Така думка належить не тільки тобі та іншим учителям істинної релігії, які цілковито покладають свою віру на Трійцю, але також язичницьким філософам, які повідомляють нам, що це число застосовувалось у присвятах богам. Це також знав, либонь, наш Вергілій, як можна зрозуміти з його слів:

З попереднього тексту видно, що він має на увазі саме число три. Отже, я чекатиму тепер на останню частину троїстого дару з твоїх рук.

Закінчується Бесіда друга.

А в г у с т и н

Якщо сказане мною наразі пішло тобі на користь, то заклинаю тебе: слухай далі з відкритим серцем і відкинь недоречну суперечливість.

Ф р а н ч е с к о

Щодо цього не хвилюйся, бо я відчуваю, як твої напучування вже звільнили мене від багатьох моїх тривог, і тим охочіше слухатиму тебе до кінця.

А в г у с т и н

Я ще не сягнув найглибше розташованих твоїх виразок, таких, що найгірше піддаються лікуванню; до того ж я взагалі боюся займати їх, пам’ятаючи, який опір і нарікання викликав перший обережний дотик. З іншого боку, я сподіваюся, що нині, зібравши свої сили, ти мужньо приймеш сувору правду заради зміцнення свого духу.

Ф р а н ч е с к о

Дарма. Я вже не боюсь ні найменувань своїх недуг, ні дотику рук цілителя.

А в г у с т и н

Ти досі скутий за обидві руки діамантово-міцними ланцюгами, які не пускають тебе подумати ні про смерть, ні про життя. Я завжди побоювався, щоб вони не потягли тебе до загибелі; я ще й нині непокоюсь і не заспокоюсь, аж доки побачу їх розбитими коло твоїх стоп, а тебе — розкутим і вільним. Я переконаний, що можливо, хоч як важко; бо чого б я марно домагався нездійсненного! Як для подрібнення алмазів, кажуть знавці, потрібна кров цапа, так для пом’якшення моці твоїх турбот потрібна та кров, що, ледь торкнувши грубе серце, розкриває його і проникає всередину [89] Показово, що порівняння (видається, описане Плінієм) ремісничого методу і християнського причастя у такому контексті Петрарка ні на мить не вважає блюзнірським, вкладаючи його в уста Блаженного. . Та оскільки в цій справі необхідне твоє сприяння, я боюся, ти не зможеш, чи то пак не схочеш надати його; ох, боюсь я, щоб не перешкодило сяйво цих самих ланцюгів — променисте і миле очам — і щоб не сталося з тобою (передбачаю, що таке є можливим), як з тим скупим, що гибів у в’язниці, закутий у золоті кайдани, — хотів би вийти на волю, але не хотів розлучатися зі своїми кайданами. Над тобою тяжіє закон в’язниці: доки не скинув ланцюгів, ти не вільний.

Ф р а н ч е с к о

Горе мені! Я був нещаснішим, ніж гадав. Чи ж досі моя душа скута двома ланцюгами, про які я сам не знаю?

А в г у с т и н

Ти чудово їх знаєш, але, в захваті від їх краси, ти їх вважав не оковами, а скарбом, і з тобою сталося — вдаючись до вже наведеного порівняння — те, що з закутим по руках і ногах у золоті кайдани, який милується золотом і не сприймає його як окови. Ось так ти зараз невидющими очима дивишся на свої кайдани, і — ось вона, сліпота! — радієш з ланцюгів, що тягнуть тебе до смерті, ба навіть, на своє лихо, пишаєшся ними.