Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Ф р а н ч е с к о

Що означають ланцюги, про які ти говориш?

А в г у с т и н

Кохання і слава.

Ф р а н ч е с к о

Сили Небесні, що я чую! Це і є ті ланцюги, які ти наміряєшся розбити з моєї згоди?

А в г у с т и н

Хочу спробувати, хоч і не впевнений, що впораюсь. Решта ланцюгів, що тебе сковували, не були ні міцними, ні оздобними; і коли я розривав їх на тобі, ти мені допомагав. А ці, хоч і шкодять, вони тебе зачаровують і ваблять красою; тому я мушу докласти більше зусиль, оскільки опиратимешся так, наче я намагаюсь позбавити тебе найбільших цінностей. Однак спробую.

Ф р а н ч е с к о

Чим я заслужив, що ти хочеш позбавити мене найприємніших турбот і приректи на безпросвітний морок найяснішу частину моєї душі?

А в г у с т и н

Нещасний! Чи не призабув ти філософський вислів: там здійснюється повною мірою злощастя, де визріває тверде переконання, що саме так усе має чинитись.

Ф р а н ч е с к о

Аж ніяк не забув, але в моєму випадку вислів цей недоречний. Чому ж мені не вважати, що так має чинитись? Я вважав і вважатиму правильним своє переконання, що почуття, якими ти мені дорікаєш, були і є найшляхетнішими.

А в г у с т и н

Розділимо їх наразі, щоб, підбираючи проти них засоби, я не змушений був кидатися від одного до іншого, розпорошуючи силу натиску. Скажи мені, — коли вже першим назвав кохання, — чи сам не вважаєш його найтяжчим видом божевілля?

Ф р а н ч е с к о

По щирості, я вважаю, що кохання, залежно від того, на кого воно спрямоване, може стати найжорстокішою з душевних пристрастей або найшляхетнішим діянням.

А в г у с т и н

Спробуй висловити цю думку трохи предметніше.

Ф р а н ч е с к о

Якщо я палаю пристрастю до негідної розпусної жінки, то мої почуття є найвищим безумством. Якщо ж мене зачарувало виняткове уособлення чеснот і я прагну кохати й обожнювати цю особу, що скажеш на це? Чи ти не вбачаєш жодної різниці між такими різними становищами? Чи сором, по-твоєму, не відіграє ролі? Я, коли мені вільно висловити свою думку, вважаю згубним оте кохання, що змалював першим, — воно лягає важким тягарем на душу; натомість друге — чи не найвищим щастям. Якщо ти тримаєшся протилежної думки, то нехай кожен залишається зі своїми переконаннями, бо кожному вільно судити згідно зі своїми поглядами.

А в г у с т и н

У суперечливих питаннях судження різні, але правда завжди одна.

Ф р а н ч е с к о

Щодо цього я не заперечую; але нас збиває з пантелику те, що ми вперто тримаємося застарілих думок і насилу відриваємося від них.

А в г у с т и н

Нехай би ти так розсудливо підходив до всіх питань любові, як до цього!

Ф р а н ч е с к о

Навіщо зайві слова? Моя думка видається мені настільки правильною, що протилежну я вважаю божевільною.

А в г у с т и н

Давно вкорінену брехню мати за істину, а щойно встановлену істину — за брехню, тобто ставити справедливість думки в залежність від її стажу — ось найвище безглуздя.

Ф р а н ч е с к о

Марні твої зусилля. Я однаково не повірю, згадуючи вислів Туллія: «Якщо я в цьому помиляюсь, то помиляюсь охоче, і, доки живу, не бажаю, щоб мене звільняли від омани» [90] Посилання на діалог Цицерона «Про старість». .

А в г у с т и н

Він вжив ці слова, обстоюючи своє тверде переконання у безсмерті душі, і тому не бажає приймати будь-яку протилежну думку щодо цього; а ти незаконно послуговуєшся його словами, захищаючи негідну і найвищою мірою хибну думку. Справді, якби навіть душа була смертною, однаково було б ліпше визнавати її безсмертною, і така помилка могла б вважатись рятівною, вселяючи прихильність до чеснот, що до них слід прагнути, незалежно від всіх надій на винагороду, тим часом як визнання душі смертною, безперечно, послабило б людське прагнення до чеснот; і навпаки, обітниця майбутнього життя, хоч би й помилкова, здатна зворушувати душі смертних. А що принесе тобі твоя омана? Вона ввергне твою душу у прірву безумства, де зникнуть і сором, і страх, і здоровий глузд, що приборкує шаленство пристрастей і схиляє до пізнання істини.

Ф р а н ч е с к о

Я вже сказав, твої зусилля марні: я ніколи не любив нічого ганебного, а тільки найпрекрасніше.

А в г у с т и н

Відомо, що любов до прекрасного теж може бути ганебною.

Ф р а н ч е с к о

Я не погрішив ні в іменниках, ні в прислівниках, тож годі вже напускатись на мене.

А в г у с т и н

Невже ти хочеш, подібно до божевільних, доживати серед безглуздих забав і сміху? Чи наважишся дати ліки твоїй, гідній жалю, хворій душі?