Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Ф р а н ч е с к о

Бачу, до чого ти мене схиляєш: аби я зізнався разом з Овідієм:

А в г у с т и н

Напевне, мусиш визнати все до решти: що як одне, так і інше ти кохав нерозумно й не так, як личить.

Ф р а н ч е с к о

Хіба що тортурами витягнеш з мене таке зізнання.

А в г у с т и н

Крім того, через це кохання ти вскочив у велику халепу.

Ф р а н ч е с к о

Цього не визнаю навіть під тортурами.

А в г у с т и н

Як на те, невдовзі ти з власної волі визнаєш і це, і решту, якщо тільки не пропускатимеш повз вуха мої аргументи і питання. Насамперед, скажи: пригадуєш ти своє отроцтво, чи спогади про той вік геть згасли в твоїй пам’яті під впливом нинішніх турбот?

Ф р а н ч е с к о

Ні, дитинство й отроцтво стоять перед моїм внутрішнім зором, наче вчорашній день.

А в г у с т и н

Пригадуєш, яким ти відчував на ту пору страх Божий, як багато розмірковував ти про смерть, як невідривно був прихильний до віри і чеснот?

Ф р а н ч е с к о

Звісно, я пам’ятаю і сумую про те, що з роками мої чесноти пригасли.

А в г у с т и н

Я завжди побоювався, що весняний вітер не пожаліє цього раннього цвіту, який, вцілівши, дав би в належний час дивовижні плоди.

Ф р а н ч е с к о

Ти відхилився від теми. Як це стосується предмета нашої розмови?

А в г у с т и н

Я скажу. Оберни свій внутрішній зір у власне минуле (надто, кажеш, твоя пам’ять ясна і свіжа), пробіжи поглядом весь час твого життя і пригадай, коли почалась ця переміна у твоїх звичаях.

Ф р а н ч е с к о

Ось, я в одну мить пробіг оком число і порядок прожитих років.

А в г у с т и н

І що знайшов?

Ф р а н ч е с к о

Вчення про піфагорійську літеру [100] Літера «і грецька», тобто ігрек. Піфагор вважав Y символом людського життя: основина знаку — невинність дитини, а розгалуження з двома галузками — це свобода вибору між Добром і Злом. , яке мені випадало чути, не позбавлене ґрунту. Справді, коли я дістався простою стежкою, скромний і розважливий, до роздоріжжя і мені було наказано йти далі правою стежкою, я, з необережності чи впертості, повернув на ліву, і не напоумили мене промовисті вірші, які я часто перечитував підлітком:

Звісна річ, хоч скільки я читав це раніше, а зрозумів лише тоді, коли пізнав з досвіду. З того часу як мене понесло кривою і нечистою стежкою, я часто зі сльозами обертався назад, але вже не міг перейти на правий шлях, і ось саме тоді запанувала плутанина в моїх звичаях.

А в г у с т и н

Але в яку пору твого життя це почалось?

Ф р а н ч е с к о

У розпал юності: якщо треба, я здатен легко пригадати, скільки мені на той час було років.

А в г у с т и н

Немає потреби точно обчислювати. Скажи натомість, коли уперше твоїм очам відкрились риси тієї жінки?

Ф р а н ч е с к о

Цього я ніколи не забуду.

А в г у с т и н

Тепер співстав дати.

Ф р а н ч е с к о

Схоже, та зустріч і моє падіння стались одночасно.

А в г у с т и н

Саме про це мені йшлося. Ти, ймовірно, сторопів, і незвикле сяйво засліпило тебе; недарма кажуть: кохання починається зі збентеження. Поет, що знав природу таких явищ, так і каже:

і внаслідок цього далі:

Хоча, як тобі добре відомо, вся ця історія казкова, природного розвитку подій дотримано в ній досконало. Але чому, збентежений зустріччю з тією жінкою, ти віддав перевагу шляху, що вів ліворуч?

Ф р а н ч е с к о

Думаю, він видавався пологим і просторим, на відміну від стрімкого і тісного правого.

А в г у с т и н

Іншими словами, ти боявся зусиль. А та славна жінка, яку ти називаєш своїм надійним провідником, чому, коли ти вагався і тремтів, чому вона не спрямувала тебе на правильний шлях, не повела, взявши за руку, як чинять зі сліпими?

Ф р а н ч е с к о

Вона це робила, наскільки мала змогу. Інакше як вона, не піддаючись на жодні умовляння, жодні лестощі і при тому зберігаючи жіночність, зуміла, наперекір своєму і моєму віку і всупереч багатьом обставинам, які мали б розтопити не тільки жіноче серце, а навіть діамант, залишитись твердою і неприступною? Воістину, ця жіноча душа навчила мене чоловічої гідності, даючи мені такі уроки сором’язливості, завдяки яким, кажучи словами Сенеки, мені не бракувало ні взірця, ні докору; а коли, нарешті, вона побачила, що я, порвавши пута, мчу долі, вона вирішила радше полишити мене, ніж за мною скотитись.