Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Ще сильніше буде схвильований той, на чиїх очах смерть нагло викрала когось іще й молодшого, міцнішого і більш показного, ніж він сам. Чоловік огляне себе і скаже: «Видавалося, йому гарантоване земне життя, а однак він вигнаний звідси. І не допомогли йому ні молодість, ні міць, ні врода. А мені хто дасть ліпшу поруку? Бог чи який чарівник? Я безперечно смертний!». А коли така доля спіткає царів і князів земних, людей могутніх і грізних, то очевидці бувають вражені ще сильніше, на їхніх-бо очах в одну мить або за лічені години смерть трощить тих, хто зазвичай обертав на прах інших. Справді, чи не в цьому полягає причина того потрясіння, яке охоплює юрми народу на смерть славетних, як було, коли хочеш пригадати історію, під час похорону Юлія Цезаря? Загальне видовище такого роду вражає погляди і серця смертних, і споглядання чужої долі наводить їх на думку про власну долю. Додай сюди ще лють звірів і лють людей, додай несамовитість воєн і обвали великих будівель, про які хтось влучно сказав, що, створені початково на захист людей, вони стали для людей небезпекою; додай бурі та вітри в негоду, і кару небесну, чуму, і всі ті небезпеки, які чигають звідусіль на суходолі та в морі, так що немає куди кинути погляд, щоб не побачити там постать смерті.

Ф р а н ч е с к о

Пробач, що перериваю, але я більше не маю сили чекати. Думаю, на підтвердження моєї думки неможливо додати щось переконливіше за те, що ти так розлого виклав: я сам, слухаючи, дивувався, куди провадить твоя мова і на чому закінчиться.

А в г у с т и н

Вона й не скінчилась, — ти перервав мене. Тим часом залишається ще зробити висновок: попри численні болісні нагадування, яких не бракує навколо (та які, зробившись звичними, не проникають надто глибоко, бо наштовхуються на нечутливість до будь-яких спасительних застережень), небагато людей здатні достатньо глибоко усвідомити неминучість свого власного смертного кінця.

Ф р а н ч е с к о

Отже, небагатьом відоме те визначення людини, що, як на те, по всіх школах твердять з наполегливістю, від якої не тільки вуха слухачів мали б уже втомитись, але навіть колони академічних будівель підломитись?

А в г у с т и н

Ніколи не буде упину балакучості діалектиків, від якої плодяться незчисленні визначення такого штибу, що заковують розум у кайдани і дають привід до нескінченних суперечок. Якщо ти попросиш у кого-не-будь з їхньої отари визначення людини або запитаєш про будь-яку іншу річ, він завжди матиме готову відповідь; та щойно ти захочеш копнути глибше, він враз принишкне, або ж, якщо він безперервним просторікуванням виробив у собі безсоромне словоблудство, характер його відповіді наочно покаже, що він позбавлений ясного уявлення про суть обговорюваного. На таку зневажливу погорду порожніх балакунів я відповідаю гнівно: «Нещасні, навіщо виснажуєте свій розум безглуздими, нічого не вартими вивертами? Навіщо ви, маючи сивину у волоссі й натужно морщачи чоло, бавитесь словесами, наче діти іграшками, а про суть речей позабували? Хай би ваше безумство шкодило тільки вам самим, але ж воно так часто калічить розум благородній молоді!».

Ф р а н ч е с к о

Згода: найрізкіший осуд такого спотворення науки не буде надмірним. Однак, захопившись палкою промовою, ти забув закінчити визначення людини.

А в г у с т и н

Мені здавалось, я сказав достатньо; але висловлюсь ясніше. Людина є твариною, чи, радше, вищою з усіх тварин. Не знайдеться пастуха настільки темного, щоб він не знав цього; а з іншого боку, кожна дитина, якщо запитати її, визнає, що людина — обдарована розумом, але смертна тварина.

Ф р а н ч е с к о

Це визначення усім відоме.

А в г у с т и н

Навпаки, лише небагатьом.

Ф р а н ч е с к о

Хіба?

А в г у с т и н

Якщо тобі випаде зустріти особу, чий розум досяг такої сили, що з ним одним ця особа узгоджує своє життя, тільки йому підпорядковує свої жадання, розумом, як поводом, керує порухами своєї душі й усвідомлює, що тільки розум відрізняє її від дикого звіра, що називатись людиною вона має підстави лише настільки, наскільки керується розумом; якщо особа ця так пройнялася усвідомленням своєї смертності, що ні на мить не полишає думки про неї, і думкою цією невпинно приборкує свої бажання, зневажаючи все скороминуще земне і прагнучи до того світлого життя, в якому здобуде повноту розуму, де звільниться від смертної сутності; тоді ти можеш вважати, що в такій особі знайшов істинне і плідне втілення наукового визначення людини. Саме про це нам йшлося, коли я сказав, що мало хто має про це ґрунтовне уявлення чи достатньо про це розмірковує.