Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Якщо я мав це на думці ще в ті часи, що я маю сказати тепер, коли я старший і досвідом, і роками? Нині з усього, що я бачу, чую, відчуваю, мислю, я виводжу цей єдиний кінець. І якщо я не обманюю себе, міркуючи в такий спосіб, залишається чинним моє запитання: «Що стримує мій поступ?».

А в г у с т и н

Смиренно дякуй Богові, який стримує тебе рятівними віжками і підганяє гострими шпорами. Адже малоймовірно, щоб чоловік, що так повсякденно, так зосереджено розмірковує про смерть близьку і реальну, був приречений на смерть вічну. Але, як ти сам небезпідставно відчуваєш, тобі чогось іще бракує. Я спробую показати тобі, яка це перешкода, щоб, усунувши її з Божою поміччю, ти зміг цілковито віддатись блаженним роздумам і скинути давнє ярмо рабства, що досі тебе гнітить.

Ф р а н ч е с к о

Дай Боже, щоб це вдалося тобі і щоб я був визнаний гідним такої милості.

А в г у с т и н

Будеш гідним, бо це в твоїй волі. Річ у тім, що в основі людських вчинків присутні два начала, і якщо одного з них бракує, це неминуче перешкоджає успіху. Бажання не тільки має бути як таке, але воно має бути настільки сильним, щоб його можна було назвати палким прагненням.

Ф р а н ч е с к о

Нехай так буде.

А в г у с т и н

Чи знаєш ти, що перешкоджає твоїм роздумам?

Ф р а н ч е с к о

Саме це я жадаю дізнатись, про це питаю тебе.

А в г у с т и н

Тоді слухай. Твоя душа прийшла з небес — високе її народження поза сумнівом, — але будь упевнений, що, замкнена в тілі, вона втратила істотну частку своєї первинної шляхетності; більше того, заціпенівши на такий тривалий термін, вона забула і про своє небесне походження, і про свого високого Творця. Як на мене, Вергілій дуже влучно відтворив як пристрасті, що виникають із взаємодії душі з тілом, так і забуття душею своєї найчистішої природи:

Упізнаєш ти в змальованій поетом картині чотириголове чудовисько, таке вороже людській природі?

Ф р а н ч е с к о

Я бачу надзвичайно ясно пристрасті четвертування людської душі: перш за все, вона розривається між сьогоденням і майбуттям, а кожна з двох частин, своєю чергою, розривається між добром і злом; і у протиборстві цих чотирьох поривів пропадає спокій людського духу.

А в г у с т и н

Ти правильно визначив, як на нас виправдовуються слова Апостола: «бо тлінне тіло обтяжує душу, / і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух» [46] Книга мудрості Соломонової (9:15). Біблія цит. за перекладом Івана Хоменка. . Адже без ліку образи видимих речей проникають в нас через тілесні органи чуттів і нагромаджуються в надрах нашої душі, нездатної осягнути їх у сукупності їхніх суперечностей; вони обтяжують нашу душу, бентежать її. Оце і є та пошесть надміру химер, яка роздирає і дробить наші думки і своїм згубним розмаїттям перегороджує нам шлях світлоносних роздумів, що ведуть до єдиної вищої мети.

Ф р а н ч е с к о

Про цю пошесть ти дуже виразно згадуєш у багатьох місцях свого твору про істинну віру, якій вона, як бачимо, є головною перешкодою. Я нещодавно наштовхнувся на цю книгу [47] Ідеться про трактат De vera religione. , полишивши читання філософів та поетів, і вивчав її із захопленням, подібним до того, яке відчуває мандрівник, що заради пізнання вийшов за межі вітчизни, і, вперше вступаючи в якесь славетне місто, зачарований принадністю нового краю, повсякчас зупиняється, щоб оглядати все, що трапляється на шляху.

А в г у с т и н

У тій книзі, хоч і в інших виразах, як личить вчителеві Вселенської істини, я значною мірою відтворюю вчення філософів, переважно Платона і Сократа. А щоб нічого не приховати від тебе, зізнаюся, що розпочати цю книгу спонукало мене зокрема одне слово твого улюбленого Цицерона. Бог підтримав моє починання, і дрібна насінина дала багатий врожай. Однак повернімось до предмета нашої розмови.

Ф р а н ч е с к о

Вельми охоче, достойний отче. Але спершу, прошу тебе, розкрий мені, яке то було слово, що, як кажеш, надихнуло тебе на такий світлий твір.

А в г у с т и н

Цицерон, оскільки він уже починав ненавидіти помилки свого часу, так говорить десь: «…вони нічого не вміли бачити душею і вдавались зору; але завдання могутнього духу — відділяти думку від чуттєвих вражень, а мислення — від звички» [48] Цицерон каже це в «Тускуланських бесідах» про поетів давнини, цитуючи, зокрема, «Одіссею». . Так сказав він, а я ж, обравши ці слова за підвалину, побудував на них твір, що, за твоїм зізнанням, так тобі подобається.