Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Чудовими були б ці слова, аби ти сам сказав собі те, що змушуєш говорити інших. Однак я не можу обминути мовчанням зухвалість твоїх слів, які ти, можливо, вважаєш найсмиреннішими.

Ф р а н ч е с к о

Мені прикро, якщо в якихось моїх словах пролунала погорда, але якщо вчинкам і висловам визначає міру душа, беру свою у свідки, що не мав на думці жодного зухвальства.

А в г у с т и н

Як на те, принижувати інших — це різновид гордині, набагато гірший за незаслужене звеличування себе самого, і я волів би радше, щоб ти прославляв інших, а себе ставив іще вище за них, аніж, розтоптавши всіх, з нечуваної зневаги до інших майстрував щит свого смирення.

Ф р а н ч е с к о

Сприймай це, як знаєш, але я ні собі, ні іншим не надаю великої ціни. Мені огидно розповідати, яку думку я маю про більшість людей на підставі власного досвіду.

А в г у с т и н

Зневага до себе самого не виходить за межі обачності, зневага до інших і небезпечна, і даремна. Але ми ще не все розібрали, що відвертає тебе від мети. Ти знаєш, про що йдеться?

Ф р а н ч е с к о

Називай що завгодно, тільки не закидай мені заздрощів.

А в г у с т и н

Нехай би тобі гординя шкодила не більше, ніж заздрість, від якої ти, на мою думку, вільний. Я хотів обговорити іншу ваду.

Ф р а н ч е с к о

Скажи відверто, що мене збиває на манівці; а відтак уже ти не збентежиш мене подальшими закидами.

А в г у с т и н

Пожадливий потяг до суєтного.

Ф р а н ч е с к о

Облиш, зроби ласку! Ніколи не чув більшої недоречності.

А в г у с т и н

Ти, либонь, забув про те, що допіру обіцяв мені, якщо отак бурхливо реагуєш. А я ж не про заздрощі тобі кажу.

Ф р а н ч е с к о

Але жадоба теж чужа мені більше, ніж будь-кому.

А в г у с т и н

Ти завзято виправдуєшся, але повір, ти не настільки вільний від цієї зарази, як тобі видається.

Ф р а н ч е с к о

Тобто я не вільний від лабетів жадоби?

А в г у с т и н

Так само, як від суєтності.

Ф р а н ч е с к о

Що ж, тисни далі, громадь обвинувачення, коли маєш викривати мене. Цікаво, яку чергову рану ти мені завдаси?

А в г у с т и н

Свідчення істини ти називаєш обвинуваченням і завданням рани? Напрочуд влучно сказав сатирик:

І не менш справедливі слова комедіографа:

Але скажи, на ласку: навіщо стільки турбот гризуть твою душу? Навіщо плекати такі далекосяжні надії в рамках такого короткого життя?

Ти знай читаєш, але нехтуєш цим. Ти відповіси, гадаю, що тебе зобов’язує любов до друзів, і знайдеш гарну назву своїй омані. Однак яке ж це безумство — заради дружби з кимось зробитись ворогом самому собі!

Ф р а н ч е с к о

Я ж не настільки черствий і бездушний, щоб відцуратись турботи про друзів, надто про тих, кого шаную за їхні чесноти або заслуги. Перед одними з друзів я схиляюся, інших поважаю, когось люблю, когось жалію. З іншого боку, я і не настільки великодушний, щоб приректи себе на загибель заради друзів. Розум наказує мені, доки я живий, мати щось на прожиття; звідси моє бажання. І коли ти кидаєш у мене Горацієвим списом, то я прикриюсь Горацієвим щитом:

І оскільки я хочу, висловлюючись його ж таки віршем, бодай

І оскільки страшать мене труднощі мінливого життя, вже скільки воно й триватиме, і родина мені не байдужа, я потроху дбаю про справи — і родинні, і митецькі; але ж тільки з необхідності, як бачиш, вдаюсь до цих клопотів.

А в г у с т и н

Бачу, як глибоко проникли в твоє серце ці думки, які повинні служити виправданням безумству. Але чому ти не відобразив у своїй душі і цих слів сатирика: