Публий Овидий (Назон): Мистецтво кохання

488] Слуги нестимуть; її - мов ненароком зустрінь,

489] Слово до неї промов, та не прямо кажи - манівцями:

490] Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь.

491] Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий -

492] З нею дозвілля й своє не забувай розділить.

493] То трохи спереду йди, то, відставши, - дещо позаду;

494] Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.

495] Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,

496] Можеш пліч-о-пліч іти - жодного сорому тут.

497] Сяде в театрі, всім очі милуючи, - сядь побіч неї:

498] Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.

499] Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду,

500] Мову веди звіддаля - знаками, порухом брів.

501] Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,

502] Хто за коханця - тому ще запальніше плещи.

503] Стане - за нею вставай; сидить - не схоплюйся з місця,

504] Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй.

505] Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом,

506] Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай.

507] Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу

508] На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу.

509] Врода недбала - окраса мужів. Чи не викрав із Кріту

510] Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був?

511] Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі,

512] В лісі б Адонісу жить - рани ж богині завдав.

513] Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі,

514] Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить.

515] Зуби - щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи,

516] Хай не гуляє нога в надто широкім взутті.

517] Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся:

518] Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй.

519] Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду,

520] З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів.

521] Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш,

522] Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь.

523] Інше - то справа манірних дівчат або тих серед хлопців,

524] Хто не обранку (ганьба!) - хлопця очима пасе.

525] Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям,

526] Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів.

527] Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка -

528] Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль.

529] Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній,

530] Боса; волосся густе злотом по плечах пливло.

531] В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" - гукала,

532] Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились.

533] Кликала й плакала враз - пасувало одне їй і друге:

534] Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй.

535] Знов себе в груди б'є найніжніші - "Утік, - лементує, -

536] Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?..

537] Що ж мені, - плаче, - робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали,

538] Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь.

539] З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши,

540] Зблідла вона на лиці - крові й краплинки нема.

541] Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся,

542] Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут;

543] Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,-

544] Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь.

545] Та, поки ловить менад, а вони - з ним забаву заводять,

546] Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага,

547] Раптом не втримавсь-таки - стрімголов через вуха ослячі

548] Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!"

549] Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці

550] Тиграми править; в руках - віжки дзвенять золоті.

551] Дівчині - голос, рум'янець пропав, про Тесея забула,

552] Тричі хотіла тікать - тричі в'язав її страх.

553] Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться,

554] А на грузьких мокляках - очеретина суха.

555] Бог же: "Це я, - проказав, - захисник твій вірніший. Не бійся!

556] Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону!

557] Дар мій весільний - небо - візьми: кораблів заблукалих

558] Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести".

559] Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів,

560] Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок

561] Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо:

562] Що лиш на думку спливе - легко богам осягти.

563] Ті - Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові - інші,

564] Так з нареченою бог на небесах поєднавсь.

565] Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою,

566] А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі -

567] Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька,

568] Щоб од вина не було шкоди твоїй голові.

569] Далі - багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати: