Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

406] Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,

407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,

408] А полонених вождів подиву гідні дари, -

409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,

410] В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.

411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору -

412] Той на уламках судна душу заледве спасе.

413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю

414] Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.

415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати

416] Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.

417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:

418] Витрати будуть, а це - вісники чорного дня.

419] Як не викручуйся - візьме своє: не забракне їй хисту,

420] Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.

421] Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),

422] Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона -

423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),

424] Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!"

425] "Цей подарунок, - додасть, - мені милим буде надовго:

426] Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!"

427] "Грошей, - замнешся, - з собою не взяв я..." - попросять розписку,

428] І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!"

429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки,

430] Двічі й тричі на рік буде вона святкувать?

431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився -

432] Шкода велика, бо він з каменем був дорогим.

433] Часто ще просить: "Позич". Позичиш - уже не поверне,

434] Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь!

435] Хай би я був стоязикий, стоустий - усе ж не зумів би

436] Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць.

437] Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже,

438] Воскові спершу довір, що на душі залягло.

439] З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна

440] Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!

441] Випросив Гектора, сина, Пріам - ублагавши Ахілла;

442] М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,

443] Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка - не шкодить,

444] Нею ж усякого ти можеш зробить багачем.

445] Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині:

446] Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить.

447] От подарунок даси, а тебе - ще й покинути можуть,

448] Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна.

449] А не даси - їй надія шептатиме: "Ще ж подарує..."

450] Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.

451] Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти,

452] Все програє, а рука тягнеться знову до гри.

453] Перша турбота твоя - поєднатися без подарунку:

454] Щоб не даватись дарма - буде твоєю всякчас.

455] От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, -

456] Перший він слід прокладе, настрій розвідає там.

457] Таж підманув колись лист - на яблуці напис - Кідіппу:

458] Лиш прочитала його - тут же піймалась у сіть.

459] Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того,

460] Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді:

461] Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий -

462] Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм.

463] Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу,

464] В мову свою навмання пишних речей не вплітай.

465] Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався?

466] Скільки разів через лист діло все йшло нанівець!

467] Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво -

468] Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь.

469] Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, -

470] Ще прочитає колись, кроку назад не роби.

471] З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає,

472] З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь.

473] Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку,

474] Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш.

475] Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, -

476] Брилу камінну, проте, сточує плинна вода.

477] Ти й Пенелопу саму - постарайся лишень - переможеш,

478] Трою, за рік чи за два, - візьмеш ти, візьмеш-таки!

479] А прочитавши, одвіту не дасть - до одвіту не силуй:

480] Тільки б читала твої сповнені ласки слова.

481] Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише:

482] З часом, по крокові крок, стане близькою тобі.

483] Спершу - чого не бува? - ти гіркого листа прочитаєш:

484] Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй.

485] Просить, а думає так: "Налягатиме ще - поступлюся".

486] Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь.

487] Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак,