Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,

240] Болі, турботні думки вже не захмарять чола.

241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,

242] Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.

243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:

244] Владна Венера й вино -- наче вогонь у вогні.

245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:

246] Не за вином, не вночі вроду цінити берись.

247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,

248] Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".

249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,

250] Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.

251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,

252] Як і про постать, лице, чи бездоганні, - лиш день.

253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? -

254] Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.

255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,

256] А чи купальні, що в них води сірчані паркі?

257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:

258] "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"

259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня -

260] В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.

261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,

262] Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.

263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,

264] Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.

265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати

266] Ту, що вподобав, а це - стрижень повчання мого.

267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,

268] Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!

269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,

270] Що не далася б до рук - ти лише сіті розстав.

271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа - цикади,

272] Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,

273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду -

274] Стійкість одна, в той же час - любощів прагне в душі.

275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,

276] Той - неприховано, ця - глибше ховає жагу.

277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю -

278] Жінка до нас по любов першою б мусила йти!

279] Мукає - кличе бика на лугу соковитім телиця,

280] Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.

281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,

282] Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.

283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала

284] Пломенем і через те духу пустилась в петлі?

285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила -

286] І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.

287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,

288] Змащуєм тіло; в сльозі - діви ім'я збереглось.

289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди

290] Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.

291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,

292] В іншому - сяяв увесь, мов хто облив молоком.

293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,

294] Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.

295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,

296] Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.

297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,

298] Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.

299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,

300] Рвала м'які для бика трави і листя дерев.

301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:

302] Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.

303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?

304] Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.

305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?

306] Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?

307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,

308] Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.

309] Мінос ще милий тобі - то не треба шукати коханця,

310] Потайки хочеш кохать - то хоч бика не кохай.

311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,

312] Мчить, мовби гнав її Вакх - буйний Аонії бог.

313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:

314] Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?

315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави -

316] Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.

317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну

318] Гнати з лугів на ріллю - під луковидне ярмо

319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце

320] Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.

321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,