Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

736] Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.

737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен

738] Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".

739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:

740] Дружба - один тільки звук; вірність - одна лиш мана.

741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:

742] Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.

743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,

744] Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?

745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу -

746] Феб, як сестрицю свою - два Діоскури-брати".

747] Хто б сподівався на це - краще яблук на тамариску

748] Хай сподівається він, меду - на хвилях ріки!

749] Милим є тільки порок; на умі - лиш своя насолода:

750] Ближньому більше допік - більшої втіхи зазнав.

751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю -

752] Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.

753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:

754] Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.

755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають

756] Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.

757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,

758] Там - виноградну лозу, ще десь - добірні жита.

759] Скільки облич - стільки вдач є на світі; розумний зуміє,

760] Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,

761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом -

762] Деревом, то серед хвиль - хвилею легко гойдавсь.

763] Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,

764] Там - лише остень, а там - тягнуть об'ємисту сіть.

765] Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:

766] Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.

767] Серед невчених - умом не хизуйсь, між цнотливих - зухвальством,

768] Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.

769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,

770] Хутко в обійми свої явний негідник бере.

771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,

772] Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.

001] "Гейя, Пеане!" - гукніть - і ще раз: "Гейя, Пеане!"

002] Здобич, яку я ловив, - ось вона в сітях моїх.

003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:

004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?

005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів

006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.

007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,

008] Гіпподаміє, й повіз - боєм добутуткону.

009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій - ще^ередзюря,

010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.

011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:

012] Вчив я ловити, а ще - здобич зумій зберегти.

013] Штука впіймати, та втримати спіймане - штука не менша:

014] Там випадковість, а тут - вміння в пригоді стає.

015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!

016] Нині - й ти, Ератб солодкойменна, сприяй!

017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура -

018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.

019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету -

020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.

021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,-

022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.

023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,

024] Чи півмужчина-півбик - втіхи злочинної плід.

025] "Годі вже, - мовив митець, - мене стримувать тут, справедливий

026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.

027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,

028] Долею гнаний у світ, - дай хоч померти у ній!

029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;

030] Може, хлопчини не жаль - старця тоді пожалій!"

031] Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати -

032] Владар усе ж не давав дозволу на поворот.

033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, - промовив, -

034] Доля для хисту твого гарну поживу дає.

035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола,

036] Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти.

037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу!

038] Вибач, владико богів, що на високе ступлю.

039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних -

040] Хочу з неволі втекти - й іншого шляху нема.

041] Стіксом дорога б вела - я тривожив би Стіксову хвилю!

042] Мушу природі людській дати спромогу нову".

043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто,

044] Що на повітряну путь може людина ступить?