Публий Овидий (Назон) - Мистецтво кохання

045] Крила - весла птахів - укладає з пір'їн ряд до ряду,

046] Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий.

047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни -

048] От уже й хвалить митця вмілості дивної плід.

049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском -

050] Де йому знати, що це - снасть для хлоп'ячих плечей!

051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну,

052] Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти.

053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, -

054] Щоб у повітря ступить - ось тобі винахід мій.

055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона,

056] Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе.

057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший,

058] Будеш триматись мене - буде безпечний твій лет.

059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні

060] Далі, - розтопиться віск: він нетривкий при жарі;

061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати -

062] Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль.

063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину:

064] Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети".

065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає -

066] Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить.

067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло

068] Тілом подався вперед, наче по линві ступив.

069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком -

070] І по старечій щоці збігла невтримна сльоза.

071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий -

072] Звідси вони й почали втечу злощасну свою.

073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила

074] Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет.

075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши,

076] Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар.

077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю

078] Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку.

079] Самос ліворуч лишивсь, а далі - Наксос і Парос,

080] Й Делос - край, що його клароський бог полюбив.

081] З правого боку - Лебінт і лісами поросла Калімна,

082] И Астіпалея, де скрізь - щедрі на рибу ставки.

083] От і полинув Ікар (молоде - нерозважне звичайно)

084] Вище - позаду лишив батька, провідця свого.

085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,

086] Помахом рук своїх - крил - вітру не ловить уже.

087] Зляканий, глянув з висот: під ним - лиш море безкрає,

088] Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому.

089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря - руками,

090] Марно: прозорість довкіл - де ж тут опору знайти?

091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.."

092] Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді.

093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) - "Ікаре, - гукає, -

094] Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?..

095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі...

096] Тіло довірив землі, морю - ім'я залишив.

097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити,

098] Я ж зупинити берусь бога крилатого лет!

099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі

100] Зрізує з лоба лошат - як приворотне дання.

101] Щоб не влягалась жага - не поможе ні зілля Медеї,

102] Ні заклинання-пісні марсів-чарівників.

103] Кірка з Уліссом була б, а Медея - з Ясоном, та бачиш:

104] Пристрасть - чаруй не чаруй - з часом пригасне сама.

105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм:

106] Шкодить душі той напій, розум затьмарює він.

107] Геть же всі темні діла! Щоб любили - любов випромінюй!

108] Врода, постава струнка - вір мені, це ще не все.

109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом,

110] Що при джерельній воді викрали німфи його, -

111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано,

112] Вроду свою поєднай з гарним набутком душі.

113] Врода - минуще добро: з перебігом літ - убуває,

114] Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її.

115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею - вони ж одцвітають,

116] Глянь на троянду: був цвіт, потім - одні колючки.

117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе,

118] Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє.

119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду,

120] З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі.

121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум

122] І неодмінно двома мовами оволодій.

123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно -

124] І покохали його німфи дві, діви морські.

125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала -

126] > "Нині, - казала, - дарма спінювать хвилю веслом".