Солон (б. 640—560 р. до н. е.) — найзнаменитіший серед семи мудреців, афінський політичний діяч, законодавець, поет. Заклав підвалини афінської демократії.
Хілон (VI ст. до н. е.) — спартанський політичний діяч і поет. Дожив до глибокої старості.
Анахарсис (VI ст. до н. е.) — скіф царського роду, мандрував грецьким світом і вивчав грецькі звичаї; був відомий серед греків як філософ, що проповідував дотримання у всьому міри — навіть в самому дотриманні міри (пор. останню з поданих тут сентенцій).
Збірка зі ста загадок, яку датують не пізніше, ніж IV — поч. V ст., відома з рукописів «Латинської антології» і окремих списків. Про автора нічого не знаємо. Тривірші збірки — не просто загадки. Часто — це майстерно подані образи предметів, що загадуються. У підґрунті «Загадок» — притаманний усій античності зацікавлений погляд на будь-яку річ: античні дивились — дивуючись. Звідси — підхоплена й новими часами поетика буденної речі, вміння з чогось непримітного виснувати цікаву думку, приховане — зробити очевидним.
Святкування на честь Сатурна (Сатурналії) відбувалися в період зимового сонцестояння; на згадку про золотий вік Сатурна символічно скасовувались обмеження залізного віку: рабів звільняли від звичної праці і допускали до спільної з господарями святкової гостини, влаштовувались підкреслено розкуті і вільні гуляння, схожі на карнавал.
14. « Між нерозумних свій ум напоказ виставляти не конче » — ремінісценція з Горація, «Сатири», II, 3, 40.
1. Стилос — паличка для писання по воску: з одного кінця гостра — власне для писання, а з другого заокруглена — щоб затирати написане. «Saepe stilum verlas» («часто обертай стилос») — дораджує Горацій молодим поетам.
7. « Є в мене сльози, авжеж …» — видається жартівливою відповіддю на знамениті слова Енея з Верґілія («Енеїда», І, 464): «Є таки сльози речей». «… повітря важке …» — над земним, не надто чистим, обтяженим вологою повітрям, за уявленням античних, — осяйний етер, небо, де селяться безсмертні боги.
8. Кінтія — Діана, богиня місяця.
9. Вчення про кругообіг води в природі було відоме в античності.
10. В античних поетів, дарма що то південні краї, натрапляємо й на описи по-справжньому гострої зими (acris hiems), як у Горація (Оди, І, 9): «В снігу глибокім, бачиш, гора он там, / Соракт, біліє? Снігом завалені, / Ліси пригнулись, а текучі / Ріки різким узялися льодом». Сенс останнього рядка загадки, мабуть, такий: замерзла вода («glacies», лід , — жіночого роду) і з-під ноги, ковзька, тікає (або кришиться), і з долоні, «гола», або висковзує, або топиться на ній, одне слово, — «не дається».
11. « Вічно обоє й біжать …» — «Ріки — це дороги, які йдуть» — зауважив Блез Паскаль.
12. Серед епітетів снігу ( білий, блискучий, холодний, льодяний, колючий тощо) також — скіфський . Геродот у своїх «Історіях» (IV, 7) говорить таке: «В області, що пролягає північніше від землі скіфів, кажуть, годі щось побачити та й дістатись туди неможливо через летюче пір'я. Земля й повітря там дійсно переповнені пір'ям, а це заважає очам бачити». Сніг у його різних «тональностях» (то він падає, то сипле, то трясе, то порошить…) не був предметом опису для античних («пір’я» в Геродота — ще не метафора). Тут, однак, уже вчувається сніговий настрій: у першому гекзаметрі загадки — легке, подібне до пір'я, навіть не падіння, а наче ковзання (lapsus) сніжинок у повітрі; перекладач дозволив собі додати тому падінню ще й грайливості: воно «легковажне» — у прямому й переносному значенні слова.
13. Гірська сосна, що опиняється в морі, — найкрасномовніший зразок людської «зухвалості» (див. ком. до «Викрадення Просерпіни» Клавдіана). Тут уже помітна зміна погляду: сосна радше пишається своєю долею, аніж нарікає на неї. «… і жодного сліду …» — на відміну від плуга; плуг оре врожайне поле, корабель — «безплідне» море.
16. Пор. польський вислів (про «книгогриза»): «mól książkowy».
20. Панцир черепахи використовували для інкрустації (тому « спину коштовну »), а також з нього виготовляли резонатор для ліри (тому « співаю… по смерті »).
22. Ця загадка є наче вільним переказом трьох рядків (33—35) першої сатири Горація: «Он і мурашка, скажім, хоч мала, та з великим завзяттям / Тягне й тягне все крихти якісь до свого муравища, / Мовби на гору яку: про майбутнє й вона пам'ятає».
Читать дальше