Луцій Анней Сенека - Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори

IV, 5. Дистих перегукується з відомою мудрістю: «Здоров'я за гроші не купиш», а також — із традиційним запитанням «Як ся маєш?» (тобто як себе маєш ): багач і справді, постійно зайнятий нагромадженням багатств, має ті багатства, але — себе не має.

IV, 12. «Більше розуму в кулаці, ніж деінде» (з фразеології М. Лукаша). Кулак — видима, фізична сила; розум (mens, animus, ingenium) — сила невидима. Людина (homo sapiens) покликана плекати у собі передусім те, чим вона є людиною, — розум, думку. «Розум плекай» (Fac sapias) перегукується з Горацієвим «Sapere aude» ( зважся бути розумним ) — гаслом Просвітницької доби. «Fortis» — не лише сильний фізично, а й хоробрий, енергійний. «Vir fortis» ( стійкий муж ) — ідеал зразкового у громадському й військовому житті римлянина ( virtus — мужність), що плекає у собі найкращі фізичні й моральні якості. Ще ритор Сенека Старший, батько філософа Сенеки, нарікав на те, що перевелися мужі… В І. Франка («О. Лунатикові»): «Правда, синку, я не геній… / Ех, якби я геній був! […] Я б вам душі переродив, / Я б вам випрямив хребти, / Я б мужів з вас повиводив — / Навіть з мавп таких, як ти!»

IV, 15. Знаний вислів (джерело невідоме) «Amicus cognoscitur amore, more, ore, re» ( Друга пізнаємо з любові, звичаїв, мови, діла ) чи не найкраще ілюструє характерну для латинської мови стислість та гру слів; початкові літери знову ж озвучують те, що у підґрунті не лише дружби, а й загалом упорядкованого світу — A m o r (грец. Eros).

IV, 32. Загалом же (про це Горацій у першій сатирі) незадоволені своєю долею люди роблять навпаки: дивляться не на тих, кому гірше, а на тих — кому краще ведеться: «…скільки на світі біднішого люду, / Вперто не бачить ніхто, лиш багатий — скалкою в оці»… Такий звичай небезпечний ще й тим, що є межі вбогості, а меж збагачення — немає. Тим-то душевного спокою ніколи не знайде той, хто задивлений у багатого: дорівняє йому, а попереду — багатший, і так до безконечності…

Цей цикл невідомого автора рукописна традиція приписувала Авсонієві — автору іншого твору, у якому фіґурують сім мудреців. Як і «Дистихи Катона», «Вислови семи мудреців» мали велику популярність в новій Європі (і теж насамперед завдяки шкільному вжитку). На широку популярність циклу вказує, зокрема, те, що три сентенції звідси виведено на фасаді однієї з кам’яниць Львова поч. XVII ст. (див. нижче).

Сім мудреців — грецькі мислителі і державні діячі VII—VI ст. до н. е., відомі своїми життєво-філософськими настановами, сформульованими в афористичній формі. Різні автори дають неоднакові переліки семи мудреців, тут маємо один з варіантів. Кожен із семи творів циклу складається з семи віршів і написаний іншим розміром: дактилічним гексаметром, ямбічним триметром, малим асклепіадовим віршем, фалекієм, трохеїчним тетраметром, хоріямбом, дактилічним пентаметром.

Біант (VI ст. до н. е.) — суддя, родом з малоазійського міста Прієна (близько о. Самоса). Серед іншого, йому приписували знамените «все своє ношу з собою». « Хто багатій? Хто жагу подолав. Хто убогий? Захланний » — цей рядок в ориґіналі («Quis dives? Qui nil cupiat. Quis pauper? Avarus») виведено на фасаді так званої Докторської кам’яниці у Львові (будинок початку XVII ст. на пл. Ринок, 28).

Піттак (пом. б. 570 р. до н. е.) — лесбоський правитель і законодавець. Коли в ході внутрішніх протистоянь його обрали правителем Мітилен (головного міста о. Лесбоса), розробив перше писане законодавство на Лесбосі. « У щасті друзів …» — поширена думка в античності: пор. напр. Овідія «Скорботні елегії», (І, 9, 5—6): «Поки щасливо живеш — багатьох рахуватимеш друзів, // Хмарні настануть часи — лишишся па самоті».

Клеобул (VI ст. до н. е.) — правитель родоського міста Лінда.

Періандр (пом. 586 р. до н. е.) — один з найяскравіших правителів Коринту (627—586 pp. до н. е.), за його правління Коринт переживав культурний і економічний розквіт. В античних авторів мав суперечливу репутацію — з одного боку, його називали серед семи мудреців, але з іншого, він мав славу жорстокого тирана. « Завше в парі іде корисне й красне » — ще один рядок, виведений латиною на Докторській кам’яниці («Nunquam discrepat utile a decoro»). Його ж читаємо і над внутрішнім порталом одного з будинків ринкової площі у Жовкві. « Смерті прагнути — зле, боятись — гірше » — пор. Авсоній, «Перебіг дня», «Молитва», 73 (с. 86).