Архілох - Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори

На обрії он з моря, мов осла хребет [23] «…мов осла хребет…» — метафорично — про скелю, що височить на Тасосі. ,
Зіп’явся острів, диким лісом вінчаний.

Та це не та місцина, люба й мила нам,
Де Сіріс [24] С і р і с — ріка в Нижній Італії на південь від Метапонта, що на північному березі Тарентської затоки, де греки теж мали свою колонію. свою хвилю в берегах жене.

[За вдачею, від роду] — я хижак таки.

Злобú людської, жінко, не бери собі
До серця. Щодо мене — лиш на добре я
Зважаю й тобі раджу: будь прихильною.
Чи аж таким нещасним видаюсь тобі
Чи, може, й боягузом? Ані я таким
Не є, не були й предки — діди-прадіди.
Дружити вмію з другом, а із ворогом —
Ворогувати — й словом, як мураха та
Вжалúть. У віщуванні — голос правди є:
«У місто повернися, що недавно лиш
Нападник, лютий ворог зруйнував його,
Ти ж — списом відвоюєш і прославишся.
Володарюй у ньому, повну владу май —
І всяк лише позаздрить висоті твоїй!»
Сьогодні ж тим суденцем повернувся ти,
Товару взявши вдосталь, із Гортінії —
Не став для риб ти й коршаків поживою!
Я рад за тебе, друже… Так і я, було,
З товаром повертався; багачем уже,
Здавалось, стану, але ба: на дно пішов
Увесь набуток. Надарма надіявся,
Що бодай щось на берег хвиля викине —
Ніде нічого: море все — собі взяло!
Тобі всміхнулась доля: ані спис тебе
Не взяв ворожий, ні стріла не влучила,
Не скривдило і море. Я — всього позбувсь,
Із морем наодинці німував я там,
На побережжі, наче в млу занурений.
Та в темряві тій раптом я вогні уздрів
На Паросі — й були то рятівні вогні! [25] Припускають, що в цій поезії, можливо, — мова про саму Необулу, з якою, за домовленістю з її батьком Лікамбом, мав одружитися Архілох, а написав він цей твір, мабуть, уже в передчутті вимушеного розриву з нареченою. С. Лур’є у своїй повісті (с. 168) вбачає тут історичну паралель — прибуття на острів Лемнос грецького героя Ясона, його зустріч і бесіду з царською дочкою Гіпсипілою. Далі — мова про Архілохового приятеля Есіміда, якому пощастило повернутися з набутим товаром на батьківщину. Реконструкція пошкодженого тексту, тут і далі, — за виданням, з якого зроблено переклад.

…………………………. стільки люду є,
А в кожного — свій норов, всяк по-своєму
Себе втішає [26] Мотив різноманітності людських уподобань, який теж підхоплює кожна доба («Всякому городу нрав і права…») можна резюмувати у стислому: «Suum cuique» ( кожному — своє ). : хтивий — пестить плоть свою,
Пастух же радий, як позбувсь тарантула.
А я ось — віще слово (й тільки я) тобі
Кажу, — таким бо даром наділив мене
Сам Батько олімпійців [27] «…даром наділив… Батько олімпійців…» — поет, за уявленнями стародавніх, — натхненний богами (тут — Зевсом, «батьком богів»), тож і слово його — віще: лат. «vates», поет, співець — означає також «пророк», «віщун». , даром рідкісним,
Того не став би й Еврімант [28] Е в р і м а н т — віщун. перечити.

Скарай провинних, Аполлоне [29] «Скарай провинних, Аполлоне…» — Аполлон (Феб), бог гармонії, отже, музики й співу, віщий бог, був для Архілоха особливо шанованим богом; у нього він просить не лише захисту для себе, а й покари для ворогів (слово «Аполлон» наближене за звучанням до дієслова «apollymi» — знищую). -владарю,
Скарай, як це робити вмієш ти лишень!
Для нас же — охоронцем будь, заступником!

У домі стерегла їх годувальниця.
Вони ж, пишноволосі, повногруді всі,
Напахчені, й старого б із ума звели [30] Мова, очевидно, про звабливих жінок легкої поведінки. В Архілоха не раз знаходимо описи любовної жаги (пор. фраґм. 90, 245, 249, 266 та ін.); зразком тут міг йому служити Гомер: «Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання! / Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання…» («Іліада», III, 441—442). Про те «помутніння розуму» — у знаменитій другій пісні Сапфо. ,
О Главку [31] Г л а в к — приятель Архілоха. …