Архілох - Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори

Я — Еніалію [12] Еніалій — Арес, бог війни. Слова поета мимоволі сприймаємо як заперечення відомого у пізніші часи вислову: «Inter arma silent Musae» — Серед зброї тихнуть Музи . -владарю списом служу, та не менше
Знаюсь на тих, що од Муз, солодкомовних дарах.

Там не пружинить при лукові лук, не злітає із пращі
Стрільно, де збройні ряди звів на рівнині Арес, —
Там уже меч своє діло довершує, стогонів повне:
От у такому бою рівних не мають собі
Родом з Евбеї мужі-списоборці… [13] Докладність, з якою описано ближній, лице-в-лице, бій, дає змогу припускати, що не з переказів, а особисто поет-воїн мав змогу пересвідчитись у бойовій вправності евбейців; дарма що то його вороги, — віддає належне їхній мужності.

Ще ж, Есіміде, ніхто, дослухаючись, що там про нього
Мелють лихі язики, щастям, повір, не втішавсь. [14] Не зважати на чиюсь думку (опінію), а вивіряти свої вчинки згідно з власним судженням — одна з головних засад поета. Несподіваний перегук — уже в нових, християнських, аксіомах: «Усе щастя — у нас самих, і в цьому — наше благо. Були б ми нещасливі, якби наша порядність залежала від чужої думки. Такими є твої якості, такою — постава (talis et tantus es), яким є ти сам у собі, і — з погляду Бога» (із латиномовних «Щоденних вправ у побожності католицького священика»).

Смоква на скелі [15] «Смоква на скелі» (syke petraia) — асонансний перегук зі Скіллою на скелі (Skylle petraia), що «згубу несла для супутників наших» (Гомер. Одіссеї, XII, 231). , що зграї ворон собою годує, —
То Пасифіла [16] Пасифіла (дослівно: «люба всім», а чи «вся — для всіх») — насмішлива назва повії. , всякчас рада захожих прийнять.

Гей же, вздовж лав прудкого судна не лінуйсь походити
З кухлем сюди то туди — з глеків покатих черпай,
Та не до гущі самої, вина червоного: як же ж,
Як же, не випивши, нам ніч провести за веслом? [17] Фраґмент дає змогу побачити Архілоха за веслуванням на судні під час нічної подорожі морем.

Хтось із саійців [18] С а і й ц і — фракійське плем’я, з яким воювали пароські колоністи із Тасосу. щитом моїм нині хизується, певно:
Славний був щит, але ба, кинуть в кущі довелось [19] Поет, пориваючи з ідеалами героїчної доби (воїн будь-що мав зберегти у бою свій щит), відверто, наче хизуючись, зізнається у втраті щита, накликаючи на себе постійну ганьбу й насмішки співвітчизників. Що для Архілоха було життєвими реаліями, те для пізніших поетів, які використовували мотив втраченого щита (Алкей, Анакреонт, Горацій), — літературною традицією, яка снується ще з «Одіссеї» (XIV, 277). —
Душу зате я зберіг, ну а щит? Та що мені щит той?
Хай собі!.. Інший куплю — гіршим не буде, либонь.

Міра гостинності в нас — смертні дари ворогам.

На Гíгесові [22] Г і г е с — знаний своїми багатствами перший цар Лідії (бл. 685—652 pp. до P. X.). Перший європейський лірик — уперше протиставляє себе тим, хто з нечистими помислами рветься до влади, прагне збагачення. Ця життєва позиція Архілоха знайде у поетів різних народів і часів численні відлуння; чи не найяскравіше, вже на порозі нашої доби, — у римського елегійного поета Тібулла: «Інший хай горне собі рудого золота копи… / Я ж — убогість обрав…» скáрби — й не погляну я;
Не йме-бо мене заздрість; на богів діла
Злобú не маю та й не марю владою —
Це так усе далеко від очей моїх!..