Архілох - Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори

Туги зітхальної щоб не порушити, друже Перікле,
Всяк одцурався забав, геть усе місто — утіх:
Разом стількох — і таких! — велешумного моря [4] «… велешумного моря …» — тут і в інших віршах Архілох використовує складні гомерівські епітети; в ориґіналі цей розлогий епітет (polyphlosboio thalasses) відтворює голос хвилі, що з особливим шумом (в українському відповіднику не чуємо того потужного хлюпоту), напливає і відкочується від берега. жорстока
Хвиля поглинула, й нам — жалість на груди лягла
Болісна! Але боги й од нестерпних бід подали нам
засіб: терплячий наш дух [5] «Терплячий… дух…» — в оригіналі «тверда терплячість» — «ліки» (pharmakon) від «найнестерпніших бід». Подібно — у знаменитій сцені зустрічі Гектора з Ахіллом: «Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу — / Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання» («Іліада», XXIV, 524–525). І все ж надто сильними були традиції оплакувань покійників, щоб сучасники могли зрозуміти Архілоха, який, різко пориваючи з узвичаєними нормами поведінки, закликав співвітчизників тверезо глянути правді у вічі й продовжити святкування («живим — живе»); див. також фраґм. 5. , що не схитнеться в біді,
Ну а її може кожен чекати: на нас вона нині
пала — от ми й терпимо, рана кривавить у нас;
Завтра — те інших спіткає. Тому-то, не гаючи часу,
Серце кріпіть, а плачі — їх вже облиште жінкам.

В морі, що пишно так закучерявилось [6] «В морі, що… закучерявилось …»: у Гомера «гарно завите кучерями» волосся — у богинь та жінок; Архілох уперше надає цьому епітету метафоричного значення, чим увиразнює трагізм ситуації. , про порятунок
Слізно благали богів…

………………. це лежить у богів на колінах [7] «…лежить у богів на колінах…» — стародавні вважали, що саме коліна — місце особливої життєвої снаги. —
Чи те обличчя його й тіло прекрасне усе
В білий одіте покров [8] «…білий… покров…» — покійників перед спаленням обгортали в біле. ушанує Гефест [9] «Гефест» — метонімічно: вогонь. вогневладний.

Похоронімо [10] «Похоронімо…» — тих, хто пускався у морську подорож найбільше лякало те, що коли вони потонуть, то їхні тіла вже не спалять і не поховають (див. «Невгамовний», с. 112). печальні дари Посейдона, морського
Владаря…

Горя ні плачучи не пригашу, ні його не зроблю я
Гіршим, коли святкувать і веселитись почну.

Найманця, Главку, за друга ти май, допоки в бою він.

Маю на списі щоденний свій хліб [11] «…на списі… хліб…» — тричі повтореним «на списі» (én dory) Архілох наголошує на своєму сповненому небезпек житті — суворому житті воїна. Вислів можна розуміти і в прямому значенні: простий воїн носив на списі свої пожитки; можна — й у переносному, як це у «Слові о полку Ігоревім»: «А мої куряни… — з кінця списа годовані». Ті два вислови, між якими пролягли тисячоліття, подібні не лише змістом, а й тональністю: Архілох, хоч і нарікає на своє суворе життя, а проте саме воно є предметом його гордості: він не принижується зароблянням грошей торгівлею чи ремісництвом; він, сказати б, «сам собі пан». Про ісмарське вино, із Фракії, — також Гомер («Одіссея», IX, 196–198). Цей двовірш, дарма що вкрай лаконічний і простий, справляє перекладачеві особливі труднощі. Годі обійтись тут без «затички» (вислів Григорія Кочура). Ось його переклад: «Хліб мій на списі замішаний; теж і вино я на списі / Маю ісмарське, і п’ю, спершись на списа також». У текст, бачимо, таки прорвалися «затички» («теж», «також»): без них (дивна річ!) обійтися тут годі. А ще — своєрідний звукопис першотвору: весь двовірш озвучений якимось дуже чистим і голосним — «én dori» (на списі). Повторене тричі: на початку й наприкінці першого вірша (обрамлює його) і посередині — другого. У перекладі втрачаємо і цей порядок, і, щонайголовніше, — звучання вірша, гармонію; тут уже не зарадять жодні зусилля перекладача, щоб адекватно відтворити першотвір; можна — хіба що наближуватись . , на списі своєму —
Маю ісмарське вино; п’ю — обіпершись на спис.