Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

46

когось на заміну міс Гармидер. Вона ство-

рює хаос.

- Я спробую, містере Шрапнель. До ре-

чі, як там бідолашний містер Дейвід?

- Я вам уже казав: не називайте його

бідолашним. Наскільки я розумію, він ле-

жить у ліжку, задерши ноги. Йому має бу-

ти соромно за себе. А тепер, місіс Штурх,

чи не були б ви такі ласкаві взяти телефон

і спробувати знайти когось спокійного і

розважливого на місце цієї божевільної

з третього класу, перш ніж наша школа

обвалиться нам на голови? Ми повинні

позбутися її якомога швидше.

Місіс Штурх закусила губу, щоб стри-

мати усмішку, яка готова була з'явитися

в неї на обличчі.

- Я постараюся.

Заливчастий звук сирени наближався.

Невдовзі швидка допомога пронеслася по

під'їзній доріжці та з вищанням зупинила-

ся на стоянці. Двері водія відчинилися,

і на асфальт висипалася купа пластико-

вих слоїчків, мисок, ложок і ножів. За ни-

ми з'явилася і сама міс Гармидер. Цього

разу її зачіска скидалася вже навіть не на

47

/

вороняче гніздо, а на цілу колонію чапли-

них гнізд. Вона помітила, що містер Шрап-

нель з кам'яним виразом обличчя дивить-

ся на неї з вікна, енергійно помахала йому

рукою і збила дзеркальце на своїй швидкій

допомозі.

Містер Шрапнель вбіг до кабінету секре-

тарки.

- Сподіваюся, ви вже знайшли заміну,

місіс Штурх?

Секретарка прикрила телефонну труб-

ку рукою, так ніби вона саме із кимсь роз-

мовляла, і похитала головою:

- На жаль, містере Шрапнель, наразі

нічого.

Директор тяжко зітхнув і повернувся до

І

свого кабінету. Місіс Штурх поклала трубку

і хихикнула. Вона взагалі не збиралася ні-

кому дзвонити. На її думку, поява міс Гар-

мидер була найкращою подією, яка сталася

у Далендонській початковій школі за багато

років, і вона не збиралася припиняти цю

подію. їй хотілося, щоби ця подія тривала

якомога довше.

- Що ми будемо робити СЬОГОДНІ, МІС? -

запитав Вейн.

- Спочатку допоможіть мені розванта-

жити мою швидку допомогу. Ходіть усі.

До фургона міс Гармидер рушила дов-

железна процесія. Усі бажали допомогти

його розвантажувати. Діти вирішили, що

це напрочуд цікаво. Лілія дозволила кож-

ному особисто увімкнути маячки і сирену.

Тоді Ребекка випробувала ноші. Вейн зна-

йшов бинти і вже ладнався було забинтува-

ти Ребекку, але міс Гармидер сказала, що,

на її думку, вчора було вже досить обв'язу-

вання.

Черіл взяла кілька мисок і допомогла

віднести їх до класу.

- Міс, а це правда, що ви хотіли бути

альбатросом?

- Звичайно. А ти?

Але образ вчительки у вигляді велетен-

ського морського птаха - це було трохи за-

надто, як для Черіл, тому вона не відповіла.

Розвантаження швидкої допомоги і пе-

ренесення всіх коробочок у класну кімнату

зайняло трохи часу. Дітям страшенно кор-

тіло дізнатися, що ж там у тих слоїчках.

Таємниця розкрилася дуже швидко.

- Сьогодні ми займатимемося куховар-

ством, - оголосила міс Гармидер.

Частина дітей зустріла цю новину сто-

гоном.

- А ми не могли б сьогодні знову зай-

матися вертопедами?

50

- Думаю, вчорашніх польотів було біль-

ше ніж досить. Куховарство стане хорошою

переміною.

- А що ми будемо готувати? - запитала

Керолайн. - Може, морозиво?

Міс Гармидер замислилася:

- Я якось про це не подумала. Це було би

чудово, але сьогодні я не взяла необхідних

продуктів. А як щодо того, щоби спекти Пи-

ріг Дружби?

- Пиріг Дружби? А що це таке?

- Його роблять у Німеччині, а ще, зда-

ється, в Канаді. Ми спечемо особливий пи-

ріг - з використанням дріжджів, борошна,

цукру, молока і води, а тоді поділимося

ним з усіма у школі. Саме тому його нази-

вають "Пирогом Дружби". Це дуже гарно -

ділитися чим-небудь з друзями.

Вейн замислився.

- Одного разу я поділився зі своїм дру-

гом синцем, - сказав він.

- Як це тобі вдалося? - здивувалася міс

Гармидер.

- Спочатку він поставив синець під

оком мені, а тоді я поставив йому.

Коли діти перестали сміятися, міс Гар-

бі

мидер роздала кожному по великій пласти-

ковій мисці. Тоді вона дістала кілька пачок

борошна, кілька пляшок молока, кілька

великих ложок для розмішування і врешті-