Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

набирати форму, і діти вийшли на вулицю,

щоби причепити гвинти. Тут довелося вирі-

шувати багато складних проблем, знадоби-

лося море клею і купи липкої стрічки. Було

неможливо ступити ногою так, щоби до неї

41

що-небудь не приліпилося і не залишало-

ся приліпленим іще найближчі десять хви-

лин.

П'ятеро дітей чомусь виявилися з го-

лови до ніг обв'язаними мотузками. Це бу-

ло особливо дивно, якщо зважити, що всі

вузли були в них за спиною, куди вони аж

ніяк не могли би дотягтися самі.

- Це все Вейн, - закричала Емі. - Він

це навмисне!

- Від них не було ніякої користі, вони

тільки весь час плуталися під ногами. Ме-

ні довелося їх позв'язувати, щоби не зава-

жали.

- Думаю, тепер ти вже можеш їх роз-

в'язати, - запропонувала міс Гармидер. -

Ну ось, гадаю, ми закінчили. Час починати

випробування.

Новозібрані велосипеди справляли див-

не враження. Кожен із конструкторів по-

своєму вирішив питання, як закріпити

гвинт над головою пілота. Дехто скористав-

ся для цього грубими паличками. Інші ви-

користали металеві стержні та мотузки. Те-

пер пілоти обережно виводили свої вертопе-

ди на стартові позиції на шкільному май-

42

данчику, довгі лопаті гвинтів звисали до-

низу і легенько погойдувалися. Решта кла-

су спостерігала, чи їхнім літальним апара-

там вдасться піднятися в повітря. Навіть

міс Гармидер затамувала подих.

Пілоти вилізли на сидіння. Один за од-

ним, дуже повільно й обережно вони почали

їздити навколо майданчика. Лопаті гвинтів

повільно оберталися в них над головами,

з тихим шурхотом розтинаючи повітря.

Пілоти понагиналися над кермами, щоб

набрати швидкість.

Крутити педалі виявилося важкою ро-

ботою. Тепер їм доводилося приводити в

рух не тільки заднє колесо велосипеда, а

й гвинти.

- Давайте! - гукала міс Гармидер. - Да-

вайте швидше!

Її слова заохотили решту класу так са-

мо підбадьорливо гукати:

- Швидше! Рухайся! Давай, "Конкорд",

швидше, швидше!

Бідолашні пілоти хекали і сапали. Во-

ни з усіх сил налягали на педалі. "Шух,

шух", - оберталися гвинти. Вертопеди ро-

били одне коло за одним.

43

- Обережно! - гукнула міс Гармидер. -

Не допустіть, щоби гвинти зіткнулися!

На майданчику було дев'ять розчерво-

нілих облич. Один з вертопедів уже майже

піднявся в повітря. Його переднє колесо раз

у раз відривалося від землі, так, ніби він

44

ось-ось хотів злетіти, але ніяк не міг. На

жаль, колесо, яке майже не торкалося зем-

лі, дуже ускладнило керування, і невдовзі

один з вертопедів занадто наблизився до

іншого.

Лопаті зіткнулися. Почувся різкий тріск,

і великий шматок гвинта пронісся над май-

данчиком і врізався в стіну школи. Вело-

сипеди попадали і збили ще два апарати.

Решта вертопедів різко звернула вбік, щоб

уникнути аварії - і зіткнулися лоб у лоб.

За кілька секунд майданчик перетворився

на місце катастрофи.

- Ой-ой, - промимрила міс Гармидер,

тривожно озираючи купу розбитих літаль-

них апаратів. - Нікому нічого не сталося?

- Ух ти! - видихнув один із пілотів. -

Це було круто!

Над майданчиком пролунав гучний го-

лос, змусивши всіх (звичайно, за винятком

міс Гармидер) завмерти на місці:

- Міс Гармидер! Що тут відбувається?

- Ми робили вертольоти, містере Шрап-

нель.

- Вертольоти? Вертольоти! Що за вкрай

сміховинна ідея!

45

Лілія Гармидер обернулася і зупинила

на містерові Шрапнелеві свої невинні сірі

очі:

- Але ж, містере Шрапнель, хіба ви за-

були? Це ж була ваша ідея!

Директорові відпала щелепа. Його зно-

ву заціпило.

4. Пиріг Дружби

Коли місіс Штурх наступного ранку

йшла до кабінету директора, вона вже не

відчувала приступу страху. Вона не дуже

розуміла чому, але вона це помітила, і це

викликало в неї у глибині душі тепле від-

чуття.

Вона знала, що містер Шрапнель злий.

Вона усвідомлювала, що кожної миті може

статися один із його вулканічних вибухів,

але якимось чудом місіс Штурх більше не

переживала з цього приводу. Вона спокійно

чекала, коли директор заговорить. І він

заговорив:

- Це просто жахливо, місіс Штурх. Я

переконаний у тому, що ви можете знайти