Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

Притул, чи щось таке.

Шукачі скарбів подивилися на Гері.

Це була вже третя гарна ідея, висловле-

на ним за два дні.

Він явно був набагато розумнішим, ніж

вони про нього думали.

- Чудова ідея, - сказала Трейсі. - Добре,

щодо повідомлення - ну, наприклад, як ви

ставитеся до такого: "Містер Притул про-

сив передати, що вам телефонують у важли-

вій справі"? Тоді їй доведеться піти до його

кабінету. Піти, а тоді повернутися - це ж

купа часу. Ходімо!

Решта дітей просто дивилися на неї.

158

- Ти це придумала, - сказали вони, - ти

і йди.

Трейсі промимрила собі під ніс кілька

страшних погроз, але вибору в неї не було, і

вона це знала. Дівчинка глибоко вдихнула

повітря і пішла до драконової нори.

Перед дверима вона зупинилася й озир-

нулася на гардероб.

- Давай! - просичали Даррен і Гері.

Трейсі через силу ковтнула слину і по-

стукала. Вона почула кроки за дверима.

Скрипнула клямка. Двері відчинилися, і

серце Трейсі зупинилося в грудях.

- Ну? А тепер що?

- Місіс Вухокрут, містер Притул про-

сив передати, що вам телефонують у важ-

ливій справі.

- Справді? А чому він послав тебе?

Чому він не прийшов сам?

- Я... я не знаю, - затнувшись, вимо-

вила Трейсі. - Я була в секретарки, коли

задзвонив телефон, а тоді він вийшов, поба-

чив мене і послав до вас.

Трейсі сама була вражена власним на-

хабством. Завуч грізно подивилася на своїх

учнів.

159

- Ніхто ні слова, поки я не повернуся, -

наказала вона. - Робіть математику.

Місіс Вухокрут гордо покрокувала кори-

дором. Як тільки завуч зникла за рогом, шу-

качі скарбів вискочили з гардеробу і ввірва-

лися в кабінет.

Уже в дверях до них раптом дійшло, що

вони не врахували одну маленьку пробле-

му: вони позбулися місіс Вухокрут, але не

позбулися її класу. Шестикласники погроз-

ливо дивилися на них, а Джон вимогливо

промовив:

- Що вам тут треба?

Трейсі знову довелося посилено повору-

шити мізками.

- Нам? Міс Гармидер послала нас по де-

що. Вона сказала, що воно у цій шафі.

Трейсі усміхнулася і підійшла до шафи.

Джон повільно піднявся на ноги, а за ним

іще дехто з його однокласників.

- Та ну? І що ж це?

- Фарба, - сказалаТрейсі, якавжевстиг-

ла відкрити дверцята і помітила кілька ба-

ночок з фарбою на поличках. - Вона ска-

зала, що в неї закінчилася яскраво-зелена

фарба.

160

Трейсі встигла зауважити скриньку зі

скарбами на верхній полиці і змовницьки

підморгнула своїм.

Шестикласники дивилися на них з пі-

дозрою. Було несхоже, що вони повірили

Трейсі.

- Ой, дивіться! - раптом вигукнула во-

на, показуючи у вікно, і коли шестиклас-

ники відвернулися, ступила на нижню по-

личку і потяглася за скарбами.

- Що? - буркнув Джон, витріщаючись

у вікно.

- Птах, я бачила птаха... великого... ве-

личезного птаха, напевно, лелеку... - голос

6 Г а р м и д е р у ш к о л і

161

Трейсі з-за поличок звучав приглушено, і

Джон обернувся подивитися, що відбува-

ється.

- Злазь! Не можна! - закричав Джон

і кинувся до шафи, а за ним половина йо-

го однокласників. Зграйка шукачів скарбів

відчайдушно намагалася втекти.

Трейсі вчепилася за верхню полицю,

але Джон тягнув її за ноги все сильніше,

так що вся шафа почала нахилятися. Па-

пір, олівці та баночки з фарбою позлітали

з поличок і каскадом посипалися на підло-

гу. Трейсі заверещала і відпустила шафу,

яка одразу зайняла своє нормальне положен-

ня. Але шкоду вже було зроблено. Баноч-

ки з фарбою, впавши на підлогу, повідкри-

валися, і суха фарба хмарками здійнялася

в повітря. Аркуші паперу порозліталися по

всьому класу. Трейсі та її загін з боєм про-

бивалися до виходу, але чим більше вони про-

бивалися, тим більше на них насідали шес-

тикласники, і тим більше речей розліталося

по кімнаті. У повітря здійнялася різнокольо-

рова хмара фарби.

І тут у клас увірвався великий чорний

хижий птах. Повернулася місіс Вухокрут.

162

6. Помста місіс Вухокрут

Свисток місіс Вухокрут перекрив вереск

зарізнобарвлених дітей.

Купа мала раптом перестала смикати-

ся та звиватися і завмерла, в класі запала

мертва тиша. Діти налякано дивилися на