Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

папір, олівці, лінійки, книжки, ножиці і

таке інше. Вона потяглася навшпиньки

і, всміхаючись від вуха до вуха, всунула

скриньку на найвищу поличку. У двері по-

стукали.

- Вухокрутка! - засичав Майк. - Атас!

Дітям якраз вистачило часу, щоб закри-

ти дверцята шафи й вислизнути з класу,

перш ніж перед дверима з'явилася місіс Ву-

хокрут, а за нею рівненький рядочок дів-

чаток і рівненький рядочок хлопчиків - у

цілковитому мовчанні. Сховавшись у гар-

деробі, Саманта зі своїми піратами спосте-

рігала, як шестикласники ховалися за две-

рима свого класу. Двері зачинилися.

153

- Прекрасно! - вона задоволено засмі-

ялася. - Не можу більше чекати! Ходімо на-

зад до класу, малювати карту.

Команду шукачів скарбів очолювали

Даррен і Трейсі. Вони вирушили на пошу-

ки на великій швидкості та з великими спо-

діваннями.

Том Наннері, який малював карту, поста-

рався, щоби вона виглядала якомога прав-

доподібнішою. Над класом місіс Пател було

написано: "Земля ліліпутів", а кабінет міс-

тера Притула називався "Печера Великого

Вождя". Напис над шостим класом попере-

джав: "Обережно, дракон", а жирний чорний

хрестик давав знати, що скарб закопаний

у кутку цієї печери.

Шукачі скарбів не надто добре вміли чи-

тати карти, тож їм зайняло трохи часу, до-

ки вони розібралися в Томових підказках

і збагнули, що до чого. Вони чотири рази

пройшли через вестибуль.

- Проблема в тому, - пробурмотіла Трей-

сі, - що ми навіть не знаємо, де тут який

бік. І взагалі, хто такі ці ліліпути? Я бачу,

що Саманта просто насміхається з нас.

154

Розв'язати цю проблему вдалося Гері:

- Тут написано: "Дракон", а я знаю в

нашій школі тільки одного дракона - Вухо-

крутку.

Вони поспішили по коридору до шостого

класу. Даррен уважно вивчав карту:

- Ага, дивіться, якщо дракон - у шос-

тому класі, тоді місіс Пател отут, де ліліпу-

ти - першокласники, бачите? Чудово!

155

- Не знаю, чим ти такий задоволений, -

сказала Трейсі. - Якщо вірити карті, скарб

захований у шостому класі.

Діти не могли приховати свого розчару-

вання.

- І як їм тільки вдалося туди пробрати-

ся? - поцікавився Раян, але цього ніхто не

знав. - Ну добре, якщо комусь вдалося про-

братися туди один раз, то комусь має вда-

тися пробратися туди і вдруге. Нам потрі-

бен план.

Діти замислилися.

- Нам треба точно знати, в якому місці в

класі захований скарб, - заявила Трейсі. -

Гляньте, на карті він у цьому кутку. Що в

них у цьому кутку класу? Тоні, йди і поди-

вися.

- Я? Як?

- Ти що, дурний? Просто швиденько за-

зирни крізь віконце у дверях.

- А якщо мене попалять?

- Нічого не станеться, давай, - із цими

словами Даррен підштовхнув Тоні, і той

раптом виявив, що йде в напрямку дверей

класу місіс Вухокрут.

Він поволі-поволі, сантиметр за санти-

156

метром піднімав голову, поки не виставив

очі над рамою віконця. Він зазирнув усе-

редину - і зустрівся очима з крижаним по-

глядом готової до бою завучки.

- Ага, ти - той хлопець там за дверима!

Голос Вухокрутки було чути навіть у гар-

деробі, де решта шукачів скарбів скулили-

ся і затамували подих. Двері різко відчини-

лися, і місіс Вухокрут пронизала Тоні своїм

паралізуючим поглядом:

- Що це ти тут робиш, Тоні Вільямс?

Бідолашний Тоні потупив очі та з усіх

сил старався придумати якусь хорошу від-

мовку, але з цього нічого не вийшло:

- Не знаю, місіс Вухокрут, - прошепотів

він.

- То ти не знаєш? Он як? Тебе послала

міс Гармидер?

- Е-е, так, ні, так, тобто ні.

Завуч схопила Тоні за плече залізною

хваткою:

- Будеш стояти в моєму класі під сті-

ною, поки не придумаєш розумну відповідь.

Вперед!

Тоні зник за дверима, і вони зачинилися

за ним.

157

- Спрацювало просто прекрасно, Трей-

сі, - сказав Даррен.

- Ну, вибачте, - сказала Трейсі. - А мо-

же, в когось є кращі ідеї? Як би там не бу-

ло, коли місіс Вухокрут відкрила двері, я

помітила, що в тому кутку стоїть велика

шафа. Не сумніваюся, що вони сховали

скриню зі скарбами власне у цій шафі. Ось

тільки як нам виманити Вухокрутку з

класу, щоби ми могли туди зайти?

- Передати їй повідомлення, - сказав

Гері. - Сказати їй, що її хоче бачити містер