Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

- А, звичайно, - ви ж із класу міс Гар-

мидер, чи не так? - усміхнувся містер При-

тул.

- Ми з піратського галеона капітана

Чорна Борода, - виправив його Клайд. -

І якщо ти зараз же не віддаси нам свої

скарби, ми відріжемо тобі вуха!

- Ой-ой! - пискнула Лінда і чкурнула

назад у туалет.

Містер Притул виглядав досить наляка-

ним і, швидко пробігшись очима по своєму

кабінету, передав їм маленький срібний ку-

бок, який шкільна футбольна команда здо-

була цієї весни.

147

- Будь ласка, не відрізайте мені вух, -

попросив він.

- Не будемо, - гаркнув Раян. - Не цього

разу... Кевіне.

Пірати з п'ятого класу зробили ще один

набіг, цього разу на міс Гудлі, яка негайно

запропонувала віддати їм весь її клас, тому

що, як пояснила вона піратам, всі її діти -

це її "маленькі скарби".

Клайд не знайшов, що на це відповіс-

ти, але Раян пригрозив, що зв'яже її і зму-

сить іти по дошці, якщо вона не віддасть

їм справжній скарб. Міс Гудлі швиденько

148

віддала їм коробку гігантських перлин, за-

камуфльованих під мармурові кульки, й

обоє хлопчиків з тріумфом повернулися до

класу.

- А де Лінда? - запитала міс Гармидер. -

Сподіваюся, її не взяли в полон?

- Ні, вона пішла до туалету, міс, - по-

яснив Клайд.

Тим часом школярі порозсідалися дов-

кола, щоби порозглядати скарби, перш ніж

закопати їх.

5. Хитра Трейсі

Міс Гармидер подумала, що було б добре

заховати скарб одразу після обіду. Загін хо-

вачів очолила Саманта Боггіс. Пригрозив-

ши іншому загону, що кожен, хто спробує

шпигувати за ними, буде негайно вбитий,

вона повела своїх піратів закопувати скарб.

- Куди ми йдемо? - запитав Майк.

- Туди, де ніхто і не подумає шукати;

туди, куди ніхто не наважиться навіть за-

зирнути.

- Це куди?

149

- Замовкни, мені треба подумати.

Вони визирнули у вестибуль, але там

була місіс Вухокрут, яка вела у шестиклас-

ників урок фізкультури.

Діти з подивом спостерігали, як одинад-

цятеро учнів у цілковитій тиші лазять по

канату, ходять по колоді та перекидаються

через голову на матах.

- Як же їй вдалося зробити так, що во-

ни займаються настільки тихо? - прошепо-

тіла Клео. - Це ж неприродно.

- І куди поділася решта класу? - по-

цікавився Майк.

Замість відповіді Саманта просто пока-

зала на протилежний бік вестибулю.

Під стіною, лицем до неї, виструнчилася

довга шеренга з двадцять одного учня; вони

стояли зі складеними на головах руками.

Цієї миті місіс Вухокрут пронизливо крик-

нула, і до шеренги стіноспоглядачів приєд-

налася ще одна дитина.

- Якщо врахувати, коли почався урок...

через десять хвилин там буде стояти весь

клас, _ пробурмотіла Саманта. - Ходімо,

в нас мало часу. Мені сяйнула грандіозна

ідея.

- Яка? Про що?

Ховачі поспішили за своїм ватажком,

згораючи від цікавості. Ніхто не здогадував-

ся, що вона замислила. Саманта з-за пле-

ча усміхнулася до них, як завжди, вишкі-

ривши зуби, і зупинилася перед дверима

шостого класу.

- Ми заховаємо наш скарб тут - у кла-

сі Вухокрутки. Інші можуть здогадатися,

де він захований, але нізащо не наважаться

видобути його, поки Вухокрутка в класі!

Саманта розрахувала бездоганно.

Ніхто при здоровому глузді не наважив-

ся би зайти в клас Вухокрутки, якщо та бу-

ла в класі.

- Клео, Майк - стійте на атасі.

Міцно тримаючи скриню зі скарбами,

Саманта та її піратська шайка ввірвалися

в клас і роззирнулися в пошуках годящого

місця для схованки. На всіх партах лежали

акуратно поскладані стосики одягу, який

152

діти познімали, переодягаючись на фізкуль-

туру.

- Вони складають одяг! - Том не міг

повірити своїм очам. - Усе, і навіть шкар-

петки! Це дико, це просто дико!

- Тут усе не як у людей, - сказав Рейві,

намагаючись, щоби з його тону було зрозу-

міло, що тут можна підхопити жовту лихо-

манку чи ще яку заразу.

Самантин погляд упав на велику шафу

в кутку. Всередині були баночки з фарбою,