Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

бути. Я буду капітаном Чорна Борода.

- Та ну! А ми думали, ви будете пірат-

кою.

- Воно-то так, але я завжди хотіла бу-

ти Чорною Бородою. У нього було довге і

132

кучеряве чорне волосся, в яке він вплітав

гарматні ґноти. Перш ніж вдертися на воро-

жий корабель, він їх підпалював. Вороги,

побачивши його, мабуть, ціпеніли від жаху.

- Ага, наче від місіс Вухокрут, - буркну-

ла Дженніфер, і всі щиро розреготалися.

- А в нас буде корабель? - раптом запи-

тав Гері.

- Гері! - хором вигукнув весь клас. -

Який же ти дурний!

Але міс Гармидер подумала, що це чу-

дова ідея.

- Ми не можемо мати справжнього ко-

рабля, але чому б нам не перетворити цей

клас на свій піратський галеон? Поглянь-

те, вікна могли би бути гарматними порта-

ми...

- Ага, чудово! І ми могли би зробити

гармати, виставити їх у вікно і стріляти по

всіх, - вигукнув Стюарт.

- А полонених ми би примушували йти

по дошці, - просичала Саманта Боггіс, по-

зираючи на нещасного Гері. - Ото я поті-

шуся!

Міс Гармидер дивилася на них - і бачи-

ла перед собою щасливі та зацікавлені ди-

133

тячі личка. "Це буде чудовий тиждень", -

подумала вона. Вона намагалася не думати

про те, що п'ятикласники скоро перейдуть

у шостий клас. Шостий клас був останнім,

найстаршим класом, до того ж, він був кла-

сом місіс Вухокрут. Нікому не дозволялося

вчити шестикласників, крім самої місіс Ву-

хокрут. Можливо, причина була в тому, що

місіс Вухокрут не любила маленьких дітей,

яким треба було зав'язувати шнурівки і ви-

тирати носа, дітей, які не вміли тримати но-

жиці та яких могло знудити в пісочниці.

Інша причина зводилася до того, що най-

менші діти найменше знали, тож їх дово-

дилося всьому вчити. І до того, що вчити

шестикласників (порівняно з вимогами, які

ставили до вчителя наймолодші діти) було

цілком легко. Або ж (як щоразу підкрес-

лювала місіс Вухокрут) причина полягала

в тому, що шестикласники були особливо

вимогливими учнями, яким був потрібен

найкращий вчитель, тобто вона сама.

Шестикласники не очікували Книжко-

вого тижня з нетерпінням. Вони прекрасно

знали, чого їм сподіватися, і коли місіс

Вухокрут сказала їм, що вони будуть рим-

134

ськими богами і богинями, діти просто по-

хмуро перезирнулися. Вона приколола до

дошки список, з якого учні могли вибрати -

кожен для себе - таких надзвичайно ціка-

вих богів, як Купідон, Аврора, Меркурій і

так далі.

Від хвилювання шестикласники не мог-

ли вимовити ні слова, а коли один хлопець

нарешті спромігся-таки щось сказати, то це

прозвучало напрочуд схоже на стогін у без-

виході.

Ну, а місіс Вухокрут весь час в обід і

після обіду напружено думала - думала

іцо є сили. Здавалося, ніби всі бджоли з її

кока-вулика позалітали їй у голову і там

дзижчали.

Як же перехитрити цю нестерпну міс

Гармидер?

Якщо п'ятикласники прийдуть пере-

вдягнені піратами, то вся слава дістанеться

їм. Вона давала іншим класам примітивні,

тупі теми якраз задля того, щоби на їхньо-

му тлі шостий клас - її клас - виглядав

якнайкраще. Якби ж то вона сама додума-

лася дозволити шестикласникам бути піра-

тами! Пірати? Це просто жахливо!

135

До кінця дня місіс Вухокрут аж кипі-

ла. їй ніяк не придумувався план, як по-

ставити міс Гармидер на місце. Завуч від-

правила дітей додому, будучи у препогано-

му настрої (щоправда, діти цього навіть і

не помітили; їм здавалося, що вона така,

як завжди), і весь вечір ламала собі голову,

шукаючи розв'язання.

І

136

4. "Віддавайте нам

ваші скарби!"

Здалеку почулося завивання сирени,

яке швидко наближалося до школи.

- Це міс Гармидер, - сказав Гері, і не

помилився.

Ліліїна швидка допомога влетіла на сто-

янку і зупинилася, звиснувши гальмами.

Міс Гармидер вискочила з машини, розгу-

бивши половину своїх сумок, і кинулася че-

рез майданчик до дверей школи.

Діти спостерігали за нею з вікон.

- Як ти думаєш, вона божевільна? - по-

цікавилася Тіна.

- Мені байдуже, - відповів Раян. - Вона

сплутала плани Вухокрутки, і я думаю, що

вона заслужила медаль за відвагу.

Двері класу різко відчинилися, і всере-