Тетяна (2008) - Довго мовчали смереки

- Не поїду! Хочу з бабою Настунею! - притулився хлопчик до її ніг.

"Боже! Усе так, як було зі мною, - подумала Віра. - Я так само колись тулилася до гуцулки Анни Бучко, не хотіла їхати до рідних по крові людей. Нічого. Я звикла, і Коля звикне."

- Віро, йди і ти до мене жити, - нараз запропонувала Павлина.

- Дуже слушна пропозиція, - зраділа Віра. - В дядька Ярослава свої діти, свої проблеми. А я вдень працюю, ввечері ходжу в технікум, а ночами вчу уроки, пишу реферати. Відчуваю, що заважаю цим добрим людям. У вас, пані Павлинка, я почуватимусь вільніше.

Гуртом наварили голубців з тертої картоплі, присмачили шкварками з цибулею. Ласували ними, запиваючи вишневим компотом, і до півночі розмовляли.

- Послухайте, який мені іспит влаштувала Марія Григорівна, коли я перевелась на роботу в лабораторію. Сміх та й годі. Дала задачку на проценти: "Два землекопи копали канаву. Один з них протягом дня викопав канаву такої-то довжини. Інший - такої-то. Який відсоток роботи виконав перший землекоп по відношенню до другого?" Я сиджу і думаю, що це таке - канава? Задачі не рішаю, а намагаюся второпати, що це слово означає. "Вера, у тебя какие-то проблемы?" - цікавиться начальниця. "Ні, - кажу, - ніяких проблем." Запитати, що таке канава, соромлюсь. Нарешті зважилась: "Маріє Григорівно, я задачку розв'яжу тільки тоді, коли ви мені поясните, що це за слово - канава." "Откуда мне знать. Это что-то по-украински, а я украинского языка не изучала." Не відаю, чим би закінчився мій іспит, якби до кабінету не зайшла Ганя Кривонос. "Канава - це фоса по-нашому. Вірка, невже ти такої дрібниці не знаєш?" - сказала вона. Через п'ять хвилин уже були підраховані проценти.

Жінки довго й весело сміються.

- Вірка, розкажи Павлинці історію з моїми окулярами, - підказує Настя.

- А! Було таке. Влаштувала мені Марія Григорівна іспит на зважування. Я цим ніколи на займалась, тож не могла відрізнити півкілограмової гирі від кілограмової. "Взвесь мне, Вера, триста пятьдесят граммов щебня," - наказала завлабораторією. Я підійшла до ваги, обійшла навколо неї, засунула носа до скриньки і шукаю потрібну гирю. Довго шукаю, а тристап'ятдесятграмової гирі не знаходжу. "Да ты плохо видишь, девочка! У тебя серьезные проблемы со зрением, - каже начальниця. - Я тебя отпускаю в поликлинику, пусть твои глаза посмотрят окулисты и выпишут очки. Чтобы я видела тебя на работе только в очках!" Я поїхала до Войнилова і взяла бабцині окуляри, Попросила співпрацівницю Тамару Чайковську, щоб навчила зважувати на лабораторній вазі. "Очки есть?" - запитала Марія Григорівна через два дні. "Є, є!" - запевняю. "Тогда взвесь, пожалуйста, сто двадцать граммов цемента." Все розпливається крізь бабусині окуляри, але швиденько зважую. "А теперь - семьсот пятьдесят граммов щебня." Важу. "Вот видишь! Совсем другое дело! Ты ещё не раз мне спасибо скажешь, что я тебя к врачам направила."

Знову жінки сміються. Лягають спати далеко за північ. Молоді засинають відразу, а Настя ще довго молиться в пітьмі, дякує Пресвятій Діві Марії за внучку і вимолює для всіх добрих людей на світі міцного здоров'я, миру та благополуччя.

* * *

Тієї осені і в бабусі, і в онуки була нагода вийти заміж. Після того, як Павлина забрала Миколку до себе, Анастасія знову перейшла жити з "нечестивої" хатини до сина. Одного вечора перейшов її на дорозі немолодий чоловік. Це був Дікарєв, голова Войнилівського райвиконкому, бо з їхнього селища зробили районний центр.

- Здравствуйте, Анастасия Ивановна. Как жизнь? Пенсию получаете?

- Слава Богу, поновили в Івано-Франківську.

- Должен сказать, что если бы не я, то не видать вам пенсии, как собственных ушей. И Бог не помог бы. Это я...

- Та невже? Коли так, то красненько дякую.

- Спасибочкой не обойдетесь. Есть у меня к вам очень серьезное предложение.

- На могорич натякаєте? - пожартувала Королиха.

- Да нет. Я - фронтовик, человек решительный...

- Що ж там таке? Бігме, цікаво!

- Выходите за меня замуж, Анастасия Ивановна!

Бабу ніби грім ударив:

- Пане начальнику! Для чого ви наді мною знущаєтесь? Мені вже за шістдесят, то ж потрібно замовляти квиток у Могилянськ, а не...

- Все же вы подумайте хорошенько. Я вдовец. Вы тоже одинокая женщина. У вас есть внучка, а у меня - одна - единственная дочь. Я живу в вашем доме и вас туда заберу. Пенсия у меня будет приличная. О вас наслышан, что вы - непревзойденная хазяйка и очень культурная, добрая...

- Ну знаєте! Пережила я двох чоловіків, але щоб комуніста! - спересердя прохопилося в Насті. Вона запнулась і швиденько виправилась: