частині хоч якусь схожість на дисципліну.
Проте незабаром загальний розвал почався і в 1-ій авіагрупі. Останніми поштовхами для цього
послужили видані більшовицьким урядом накази про відміну військових звань і введення
виборності командування.
...Узявши відпустку, Козаков відбув «на лікування» спочатку до Києва, а потім – Петрограду. Тут
Олександр Олександрович спробував спрацюватися з новою владою.
За ініціативою Троцького наказом №19 від 27 червня 1918 р. була створена комісія для
вироблення документу по штати, табелі і положення про службу льотчиків-винищувачів. Козакова
включили до її складу... Та в справу втрутилася чекісти. Колегію ...оголосили «кублом
контрреволюції» і розігнали.
Зміцнившись в думці, що більшовики гублять Росію і йому з ними не по дорозі, Козаков перестав
ходити на засідання. Незабаром йому прийшла повістка з пропозицією повідомити про своє
місцезнаходження. Інакше його обіцяли оголосити «ворогом революції». Справа запахла
чекістськими катівнями, і льотчик вирішив покинути Петроград.
...Англійці запропонували Олександру Козакову продовжити службу в Королівських ВПС. Він не
поспішав з відповіддю: успіхи червоних, втеча союзників, загибель бойових товаришів – всі ці
обставини ще більш посилювали депресивний стан, в якому він перебував впродовж останніх
місяців свого життя...
ПОМЕР, НЕ ЗРОНИВШИ НІ СЛОВА,з кореспонденції «В наших венах кипить небо» на
picnik.fastbb.ru
Він, за його ж словами, точно не знав, скільки збив літаків насправді, оскільки в це число входили
лише ті, котрі впали на своїй території.
Був марновірним, завжди літав з іконою св. Миколи. Першого супротивника («Альбатроса» –
коригувальника артилерії) збив 18 березня 1915 – протаранивши якорем на тросі. Оскільки
Козакову й самому довелося здійснювати аварійне приземлення, він перейшов до стандартної
тактики – заходити знизу в хвіст ворогові.
У 1917 призначений командиром 1-ої винищувальної групи, яка складалася з 4 ескадрилій. На
хвостах всіх літаків були зображені черепи з кістками. Група припинила існування в кінці 1917 р.
в результаті підриву більшовиками дисципліни серед бійців.
...Він помер, не зронивши ні слова.
КОЗИЦЬКИЙ Григорій Васильович
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, перекладач, громадський діяч.
З дворянської родини.
Народився в 1724 р. в м. Київ.
Звів рахунки з життям 26 грудня 1775 р. (6 січня 1776) в м. Москва (РФ).
Навчався в Києво-Могилянській академії, гімназії св. Єлизавети в Бреславлі (1747-1749), Лейпцігському університеті (1749-1755).
Був учителем петербурзької Академічної гімназії (1756-1761), чиновником Комісії «Нового
кодексу» (1762-1763), секретарем Контори опікунства іноземців (1763-1768), статс-секретарем з
прийому суплік та головою Зібрання з перекладу іноземних книг при імператриці (1768-1775).
К. – академік Російської академії наук (1759).
Друкувався в журналах «Працелюбна бджола», «Усіляка всячина», «Щомісячні твори».
Як літератор дебютував перекладом з новогрецької на латинську «Каменю зваби» І. Мінятія
(1752).
На особисте прохання М. Ломоносова переклав його «Слово про походження світла» (1757) та
«Слово про користь хімії» (1759).
К. – перекладач творів: «Про плач над мертвими» Лукіана, «Видиво мірзи» Р. Стіля и Дж.
Аддісона, «Розмови про доброчесність» Есхіна, «Лікування життя» Димофіла, «Історія» Лівія,
«Торговиця життів» Лукіана, «Міркування про побудову світу» Епінуса, од Сафо, ідилій Біона та
Мосха.
Головним своїм доробком К. вважав повний переклад «Перетворень» Овідія (1771-1774).
Наш земляк супроводжував Катерину II під час її подорожі по Волзі (1767 ).
Відомими особистостями стали близькі рідні К.
Старша донька Олександра (в заміжжі – графиня Лаваль) була господинею салону, гостями якого
регулярно О. Пушкін, М. Карамзін.
Молодша донька Ганна (в заміжжі – княгиня Білосільсько-Білозерська) була матір‘ю поетеси З.
Волконської.
Онука З. Волконська тримала у Москві літературно-музичний салон.
Онука К. Лаваль вийшла заміж за С. Трубецького і першою з жінок декабристів, отримавши
дозвіл, поїхала в Сибір, незважаючи на те, що їй поставили умову: вона піде по етапу разом з
каторжанами. Сміливиця стала прототипом однієї з героїнь «Російських жінок» М. Некрасова.
Наш земляк 21 грудня 1775 р. (1 січня 1776) з невідомих причин, однією з яких могла бути
Читать дальше