Unknown - Именитые самоубийцы

психічна хвороба, 32 рази вдарив себе ножем. Від отриманих ран через п‘ять днів помер.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Ломоносов, О. Сумароков, Г. Слонімський, В.

Лащевський, М. Новиков, Г. Орлов, М. Мотоніс, О. Шувалов, Г. Гейнзіус, М. Щербатов, Катерина

II (подарувала на весілля 10000 рублів), Ф. Волков та ін.

***

УМІННЯ ЧЕКАТИ

, з життєвого кредо Г. Козицького

Філософи більше сподіваються, ніж бажають.

СУМАРОКОВ ХВАЛИТЬ ЦЬОГО ПИСЬМЕННИКА,з повідомлення М. Новикова

Козицький Григорій Васильович – колезький радник з прийняття суплік, написав міркування про

користь міфології, надруковане в щомісячному творі «Працелюбній бджолі», яка вийшла 1759

року в Санкт-Петербурзі; проте ці малі досліди праць його прийняти можна за ґрунтовні докази, що цей майстерний і вчений чоловік зайняв би не останнє місце серед славних російських

письменників, якби не відвернутий був від вправ в словесних науках посадами, на нього

покладеними.

Довершене його мистецтво в словенській, грецькій, латинській, французькій і німецькій мовах і

велика його освіта із здоровим глуздом в тому засвідчує. Стиль його чистий, поважний, плодовитий і приємний; а тому дехто і вважає, що «Всяка всячина», щотижневий доробок 1769

року, котрий нажив слави, є твір його пера.

Втім, для примноження слави його у вченому товаристві необхідно додати й те, що п. Сумароков, видатний наш поет, на похвалах письменникам дуже розбірливий, в багатьох місцях своїх творів

розхвалює цього письменника; є і притча його, присвячена п. Козицькому.

ДОЛЯ АРХІВУ НЕ ВІДОМА, з статті В. Степанова «Козицький Григорій Васильович»

До кінця життя К. став власником великого достатку. У червні 1767 р. в Симбірську він

познайомився з донькою багатого купця і промисловця І. С. М‘ясникова.

Одруження схвалили імператриця; за дружиною жених, окрім грошей, одержав 1000 душ

кріпосних в Пензенському повіті і через дружину поріднився з Дурасовими, Бекетовими, Пашковими. Ці спадкоємці М‘ясниковських мільйонів залишили слід в топографії Москви

(«Пашків будинок», «Козицький провулок»).

Сам К. як літератор і придворний діяч був досить швидко забутий.

Його особисті папери після смерті у відповідності до наказу Катерини II московському генерал-

губернаторові М. Волконському переглядалися представниками влади. Доля їх невідома.

ВЕСЕЛОЇ ВДАЧІ, з сповіді М. Сєвєвра «Федір Волков»

Завдяки Сумарокову Федір Волков потоваришував до кінця днів своїх з Козицьким Григорієм

Васильовичем... Федір багатьом йому зобов'язаний. Козицткий його і з Мотонісом звів і

подружив. Микола Миколайович вдачі був гарячої і прямої, неприборкної в правді своїй.

Козицький розповідав про нього Федорові.

- Якось дворянські вітрогони засперечалися. Один іншому тлумачить: «Дворянство має за чином

даватися: досяг по службі чину - будь дворянином». Інший в гвалт: «Підлому стану ні за службою, ні за чинами дворянства давати не можна!»

Схопився Мотоніс, очі горять:

- Підлого немає у мене нікого! Землероб, міщанин, дворянин - всякий з них чесний і знатний

працею своєю... Підлі лише ті, хто мають погані вади, займаються незаконними справами!

Ох, тут піднялося! Немов ведмідь, не озираючись, лапу свою в кубло осине засунув!»

Говорячи це, Козицткий сміявся, лукаво поглядаючи на Мотоніса.

Вдачі веселого був Григорій Васильович, не сумував ніколи...

УЧИТИ ТРЕБА. ТА НІКОГО,з книги В. Шевчука «Григорій Сковорода»

Нарешті біля собору вгледів двох модно вбраних джинджиків. Позадиравши голови, вони

дивилися на мальовничі бані й перемовлялися. Наблизившись, Сковорода почув німецьку мову і

запитав:

– Sagen Sie bitte, wo ist hier die neue Universitat?

Ті обернулися й закам'яніли з подиву.

– Сковородо! Григорію! – гукнули разом і, розпростерши руки, пішли на нього.

О господи, це ж діоскури, Грицько Козицький та Миколай Мотоніс!

Поцілувавшись із хлопцями, Сковорода пригорнув їх міцно, немов боявся, що то мана, яка ось-ось

розтане.

– Ну, як ти, де ти? – спитав Козицький. Він не змінився зовсім – худий, високий, з гарячим

блиском у голубих очах.

– Я – тут, – сказав Григорій.

– А де живеш, де трудишся?

– Ніде.

– Ти не жартуєш? – спитав Козицький і посмутнів, замислився.

– Як перед богом.

– А нам казали, що ти в Колегіумі у Переяславі..., – протяг Мотоніс журно.

– Був, та загув. Прогнав єпископ за незнання поетики.