Віктор Вальд - Останній бій Урус-шайтана

У місті не кояться вбивства й великі злодійства. Це добре — і зрозуміло, чому так. За кожного незнайденого вбивцю квартал, у якому виявлено труп, платить величезний штраф. Тому мешканці кварталу дуже пильно стежать за всім, що відбувається на їхніх вулицях. Кожного виявленого злодія одразу ж покарає суддя-каді, який здійснює судочинство на основі шаріату [7] Шаріат — мусульманське право. або адату [8] Адат — звичаєве право. . Злодієві, звичайно, відрубають голову або, пошкодувавши втратити платника податків, праву руку.

Тому залишається тільки вислухати цього каймакама [9] Каймакам — заступник великого візира й управитель Стамбула. Мехтеба з сумним обличчям, а потім, після того як спаде спека, вирушити на вулиці й базари міста. Як завжди, великого візира супроводжуватимуть судді-каді всіх кварталів, старійшини кет-хюду — спілки ремісників, яничарський ага і чимало різного службового люду, відповідального за кожну дрібницю.

Тоді непорядні купці до ранку будуть прибиті за праве вухо до дверей власних будинків, лукаві торгаші позбудуться носів, язиків і вух, а ледачі доглядачі за ринком заплатять кару повноцінним сріблом і золотом.

І так до наступної середи.

А поки що потрібно дослухати тягучі слова головного управителя Стамбула каймакама Мехтеба:

— Славетне місто нашого улюбленого Аллахом султана Мехмеда Стамбул спожило торік величезну кількість солодкого м’яса. У місто було доставлено й забито близько одного мільйона дев’ятисот тисяч буйволів, майже чотири мільйони овець і близько трьох мільйонів ягнят. Тільки двору султана і яничарам, розташованим у славному місті, того-таки року знадобилося триста тисяч овець та ягнят. На ринках Стамбула у великій кількості продавалися різноманітні овочі, фрукти й молочні вироби. Ціни на зерно і м’ясо неодмінно залежали від свіжості продуктів і пори року. Щодня, як і наказав наш мудрий султан, мешканці міста купували винятково свіжоспечений хліб належної ваги та вмісту. Шехір-еміні [10] Шехір-еміні — головний архітектор. Феразим докладав рук до всього, що стосується будівництва, доглядав за ремонтом мечетей і медресе, а також за постачанням міста водою…

Великий візир заплющив очі. Як усе добре і приємно в славному місті Стамбулі! А це означає, що і він сам уславлений ділами праведними.

— Скільки ж буйволів, овець і ягнят було спожито позаминулого року в нашому благословенному місті, насолоді всіх мусульман світу?

Кара-Мустафа смикнув головою. Хто поставив це питання? І чому? А головне — навіщо?

Його очі метнулися по обличчях великих радників. Навіщо? Він одразу ж упізнав голос. Цей голос годі було не впізнати. А тим паче не почути.

Зберігаючи душевну рівновагу, великий візир ласкаво спрямував свій погляд на чоловіка, який поставив геть непотрібне запитання. Ласкаво. Не можна інакше. Бо це голос самого сіляхдара Орхана — другого за шаною вельможі особистих покоїв султана. Саме він під час великих султанових виїздів їде верхи праворуч за сонцеподібним, тримаючи на правому плечі шаблю самого султана. Перший зброєносець. І не тільки. Перший клинок Османської імперії! Ось як! У шабельній рубці йому немає рівних. І це незважаючи на його похилі роки.

І що йому відповісти? І головне — як?

Саме він, Орхан, приборкав гнів яничарів у перші дні правління осяйного султана Мехмеда. Вічно невдоволене воїнство гримливих яничарів, згубивши Мехмедового батька, султана Ібрагіма, вимагало нечуваного тронного «джюлюс бакшиш», тобто сплати їм данини при сходженні на високий трон нового правителя. І тоді найславніший із живих бахадирів [11] Бахадир — тюрк. богатир, найкращий воїн. викликав головних крикунів на шабельний бій. Причому всіх одразу, на один бій одночасно. І вже хто-хто, а славні яничари знали про найбільший дар Аллаха цьому великому воїнові — уміння володіти шаблею. Ніхто не наважився ризикувати своїм нікчемним життям. І це насмішило й водночас заспокоїло могутніх яничарів. І тільки завдяки цьому семирічний хлопчик султан Мехмед відбувся переплавкою палацового золотого посуду на монети, яких вистачило для заспокоєння звіроподібних яничарів і сходження нового правителя на високий трон.

Як же не почути голос того, чий шепіт чує сам улюблений Аллахом султан?

То що ж йому потрібно?

Управитель містом Мехтеб нервово рвонув себе за надто коротку бороду й витріщився на великого візира. Той прихильно кивнув пишною бородою й навіть спробував з її густоти посміхнутися.