Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Навіть Коркуцьонок, що підсів біля Мар’яни і губи якого займали половину обличчя, не міг вивести її з оціпеніння своїми замашками блазня. Її серце не збавляло темпу від думки, що Василь, мабуть, уже є поблизу, можливо, навіть дивиться на неї.

Прихід Василя Мар’яна не так побачила, як відчула. Ах, цей запах полину! Ще декілька днів після похорону Мухортички Мар’яна, умліваючи, принюхувалася до своєї матроски, на якій залишилися пахощі від пальців водія сільради! Їй тоді здавалося, що він — поруч. А коли властивостей цієї дикої трави не стало (чи то вивітрилися, чи то винюхалися Мар’янчиним носом), то зажурилася. Цей глікрозид абсентину хоч трішки заміняв Чолці пристуність Василя.

Уже екран ожив, коли за її спиною почулися тверді кроки. Тоді над бильцями крісла промайнули його довгі пальці, а за ними гойднулися кучері і примостилися біля Мар’яни! Вона лише скоса позирала на Василеву струнку фігуру, довгі ноги, впевнені руки. За короткий час у Великих Жиляках фельдшерка побачила стільки хворих, навіть серед молоді, що Василь сприймався як прибулець з інших світів: у нього не було горба на грудях, як у десятикласника Миколи Фацета; кривих зубів, як у Володьки Сухоперки — сина поштарки; не кашляв, не чхав, не шепелявив, як син ланкової Чехоні. Поглянувши на нього, Мар’яна відчула себе енергійнішою, посвіжілою. Кохання до Василя, що досі було в інкубаційному стані, проявилося сповна.

Коркуцьонок зайняв відразу два місця і коли біля нього хотів хтось сісти, гарчав, як свиня у кліті:

— То мої кгісла! Усі два! Мене мама навцила так сідати, — вважав за потрібне пояснити Мар’яні, яка не могла зрозуміти його вчинку. — Як, казе, пегед тобою сяде хто високий, і тобі ніцого не буде видно, то займай відгазу два місця. І тоді змозес пегесісти на запасне…

— Гей, Тольцю, коли женишся? — запитав Коркуцьонка один із приятелів Василя.

— Мені се гано, — відповів поважно Коркуцьонок.

— А чого ж? Розкласти диван уже вмієш?

— Ну…?

— О, то вже можеш жінку до хати приводити!

Усі разом із Коркуцьонком розсміялися. А коли обличчя парубків перестали корчитися у конвульсіях реготу, Тольчик зауважив:

— Сильний сміється над собою, а слабаки — над інсими…

Сільські дотепники так розгубилися, що не знайшли нічого кращого, як перезирнутися. На їхнє щастя, розпочався сеанс.

Фільм був не найвищого ґатунку, але ніхто з глядачів не шкодував, що викинула на вітер тридцять копійок. Перед Коркуцьонком не трапилося жодних глядачів, то він періодично сидів то на одному кріслі, то — на іншому, щоби душа не боліла, що одне з них порожнє. А коли на екрані показали епізод з народними гуляннями, то Коркуцьонок видряпався на сцену (дарма, що до помосту вели три дерев’яні сходинки!) і почав наслідувати жести акторів. Великожиляківці так уже позвикали до його витівок, що нікому й на думку не спадало обурюватися.

— Тобі, Маріанно, не здається, що у неї талія, мов нитка? — запитав у Мар’яни Василь, маючи на увазі героїню кінофільму. Мар’яна сама собі здивувалася, що їй також хочеться з ним говорити під час сеансу. Бо в оточенні сиріт не прийнято було ділитися враженнями. Навіть потрапивши в середовище домашніх дітей, Мар’яна сердилася, коли під час перегляду фільму хтось із них брався коментувати події та поведінку героїв кінострічки чи виявляти до них своє ставлення: «Мені подобається д’Артаньян. А тобі?» Такі балачки їй дуже заважали і, головне, були не цікавими. Чому вона повинна признаватися, що їй подобається, і чому її має інтересувати, кому хто імпонує?

Після фільму прийшли музиканти, і почалися танці. Народ із веселим гомоном вишикувався в коло. А Василь, вийшовши на середину, став на свої руки у стійці і прогнувся назад. Він фактично зробив мостик у повітрі, не обпираючись ногами об підлогу. І усі захоплено зааплодували, заворожені силою і гнучкістю молодого тіла парубка. А далі він взагалі почав вертітися на одній руці!

Після карколомних вихилясів танцювального акробата розпочався танок каченят, з яким би не справився хіба що глухий. Але Коркуцьонок не був би Коркуцьонком, якби не потішив товариства. Якщо танцювальники, стоячи в колі, підстрибували, то Коркуцьонок здійснював свій скок на кілька секунд пізніше. Коли всі тупцювали за годинниковою стрілкою, то вчитель словесності — навпаки. Так що танцюристи, налетівши на Коркуцьонка, збивали його з ніг.

Завершилося гуляння «Леткою Єнькою». Перід вів полковник, видзенькуючи нагрудними бляхами, за ним вимахувала хусточкою його половина. За нею — батюшка піднімав раз ліву, раз праву ногу настільки високо, наскільки це йому дозволяла ряса. За батюшкою плигала матушка, за матушкою — копач Гудулка присідав, мов екіпаж на ресорах, за копачем — Рулька. Шкільна прибиральниця танцювала так завзято, що діставала п’ятками свою сідницю. В хвості шкандибав Коркуцьонок, який усі фігури витинав невпопад. Якщо танцюристи піднімали праву ногу, то вчитель — ліву. Коли ж усі, хто був попереду, витягували ліву стопу, то Тольцьо задирав праву ногу та й та була зігнута в коліні, розпрямити її йому ну ніяк не вдавалося.