Оксана Забужко - Хроніки від Фортінбраса

OS-Forum obcianskej společnosti, Sept. 1997/4; в білоруському: ARCHE, No 1,

1998. ]

Сюжет, вічно притягальний своєю універсальністю: багатолітній блукалець світами,

переживши війни й тисячу смертельних небезпек, чудом урятувавшись із печери

людожера та з острова лихої чарівниці, що обертає людей на свині, і що там ще

значилося в його неймовірному curriculum vitae, — повертається, нарешті, на

батьківщину. Тимчасом син його, розуміється, виріс на здоровенного молодця, в

домі роїться од численних претендентів на руку дружини, і впізнає поворотця

тільки стара нянька — по шраму на нозі.

Ім'я блукальця — Одіссей, і все з ним, як пам'ятаємо, скінчилося гаразд. А от

інша версія того самого сюжету: по п'ятнадцяти роках брежнєвських таборів,

побувавши і в тюремних лікарнях, і в камері смертників (бо спочатку був

засуджений на смерть — за вивішеного в рідному селі жовто-блакитного прапора),

повертається наприкінці 1970-х український Одіссей на адресу, де мешкає його

родина, — зійшовши з автобуса в незнайомому містечку, питає на автостанції в

місцевого хлопця, як пройти на таку-то вулицю, хлопець береться його провести —

їм виявляється по дорозі, і блукалець доходить до потрібного будинку, і

знаходить потрібні двері, і хлопець входить у ті двері — разом із ним, і

виявляється — його сином.

Цю другу історію оповів колишній радянський дисидент, нині професор

Єрусалимського університету Михаїл Хейфец у своїй книзі табірних спогадів

"Українські силуети". Крім особливо високо цінованої в нашу інформаційну добу

документальної достовірности докладних імен і дат1 ця новітня версія

1 Федір Дронь був засуджений у Львові 1961-го року, в розпалі так званої

"хрущовської відлиги". Західним інтелектуалам, заскоченим появою України

на політичній мапі, не вадило б знати, що тільки того одного, нічим не

примітного в історії українського опору року в самій тільки Львівській

області було винесено сорок (!) смертних вироків за політичними

обвинуваченнями в "зраді батьківщини", себто в сепаратизмі.

різниться від міфа-оригіналу й дечим істотнішим — сумною правдою, що сповна від

крилася людству, либонь, аж унаслідок ґеополітичних струсів, спричинених двома

світовими війнами, переселенською практикою тоталітарних режимів та масовими

міґраціями, Коротко, якщо для гомерівського грека безсумнівною була сама

наявність Ітаки як незмінної духовної вітчизни, дому, "отчого порога", себто

місця-куди-можна-повернутися, — то Одіссей кінця 20-го століття, кидаючи,

нарешті, якір біля омріяного рідного берега, ризикує не тільки бути невпізнаним

— він ризикує сам не впізнати Телемаха. І Пенелопи. І палацу. І тої няньки, якій

належиться пред'явити шрам. Змилуйтесь, люди добрі, скажіть, на Бога, як зветься

цей острів?..

Ітаки немає — та Ітака, що світила Одіссеєві на дні смердючої печери циклопа, що

вела його крізь морські урагани й виривала з лап організаторів незліченних

"свинських ферм", Ітака, пам'яттю про котру він, властиво, й вижив, —

виявляється, існувала тільки в його уяві. З цього моменту починається правдива

драма Одіссея: досі-бо, в які б халепи не потрапляв, він був — Одіссей, цар

Ітаки. Не знайшовши Ітаки на сподіваному місці, він більше не знає, хто він.

Психологи йменують цей стан кризою тожсамости. Але й психологи губляться в

дефініціях, коли в ситуації Одіссея опиняється цілий народ.

Франц Фанон проти Леоніда Кучми

Властиво, в ситуації Одіссея приречений опинитися кожний народ, який переходить

від колоніальної залежности до самовладного й самочинного існування.

Колоніалізм-бо, перетворюючи підбитий народ із суб'єкта власної волі на об'єкт

чужої, неминуче відчужує його від себе самого, в метафізичному сенсі відправляє

у вигнання — навіть і без жодних депортацій. Відповідно головний смисл

деколонізації — то повернення нації "до себе додому", поновне опанування "собою"

і всім "своїм" — від земельних надр до історії й культури. На центральних

вулицях сьогоднішнього Києва поміж п'ятиметрових реклам ІВМ, Hond'и й Lego

впадають в око велетенські табло з яскравим, синьо-зелено-золотим київським

краєвидом: дніпровські кручі, ріка в ажурному плетиві мостів, сяючі на сонці

лаврські бані в кучерявій парковій зелені, і поверх усього — розгонистий напис:

"Кияни! Це ваше місто!" Фізичний образ — так немовляті тицяють на його