Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Переговори просувалися успішно. У березні 1995 року Яфясов був призначений заступником гендиректора КрАЗа по зовнішньоекономічних зв’язках. Попутно Львов, що на той час уже співробітничав з керівництвом КрАЗа і відповідав за зв’язки із силовими структурами, домігся переключення на AIOC практично всіх товарно-сировинних потоків КрАЗа і вів справу до того, щоб американській компанії був переданий у керування з наступним продажем 20-процентний пакет акцій Ачинського глиноземного комбінату – постачальника сировини КрАЗа. 10 квітня 1995 року, за чотири дні до зборів акціонерів Ачинського глиноземного комбінату, що повинне було переобрати гендиректора, Яфясов був убитий у власній машині в під’їзду свого будинку в Москві.

Зрозуміло, що Фелікс Львов був цією подією налякана. Наприкінці травня він виступив на слуханнях у Держдумі, де розповів про незаконні операції по скупці акцій алюмінієвих заводів у Росії і про залученість в цей бізнес узбецької і російської мафій. Але звертання до громадськості і влади не допомогло. Вдень 20 липня, на території цілодобово охоронюваного підмосковного дачного комплексу, був зарізаний президент банку «Югорський» Олег Кантор. Наприкінці липня був даний ще один сигнал: викрадений невідомими і через кілька днів звільнений водій фірми «Форвард», що належала Львову.

6 вересня 1995 року Львов вилітав із Шереметьєво-1 в Алма-Ату. Він уже пройшов митний контроль, коли до нього підійшли два співробітники ФСК, пред’явили посвідчення і повели. Пізніше свідками по фотографії (високий, сухорлявий, з чорним волоссям) був впізнаний один зі співробітників ФСК, що затримували Львова, бойовик Лазовського Льоха. Є підстави думати, що до організації цього викрадення крім Лазовського безпосереднє відношення мав Петро Суслов.

8 вересня тіло Фелікса Львова знайшли на 107-м кілометрі Волоколамського шосе з п’ятьма вогнепальними пораненнями, на купі сміття, у п’ятьох метрах від асфальтованої площадки для відпочинку. У кишенях убитого були знайдені 205 тисяч карбованців, візитна картка члена ради директорів «Альфа-банку» і посвідчення співробітника МЗС із фотографією Львова і вигаданим прізвищем (до МИДу Львов відношення не мало).

Бойовиків «узбецької четвірки» піймали випадково. Лідер угруповання, на прізвисько Ферганець, попався з фальшивими документами, коли перетинав таджицько-киргизький кордон. По картотеці було встановлено, що Ферганець знаходиться в розшуку по підозрі в убивстві Маневича. На допиті Ферганець повідомив, де в Киргизії ховалися інші члени групи. У середині липня 1998 року спільники Ферганця були арештовані. У Москву арештованих перевозили з особливими запобіжними заходами. Місцезнаходження їх під арештом нікому не повідомлялося.

Правда, в убивстві Маневича прокуратура Санкт-Петербурга підозрювала ще одне петербурзьке угруповання, теж спецназівське. Очолювали її колишній прапорщик 40-річний Володимир Борисов (Прапорщик) і колишній капітан-танкіст Юрій Бірюченко (Бірюк). На угруповання співробітникам карного розшуку удалося вийти наприкінці літа 1998 року. 21 серпня в двох районах Санкт-Петербурга – Центральному і Червоногвардійському – практично одночасно були зроблені замахи на двох бригадирів «акуловського» злочинного угруповання, також колишніх офіцерів армійського спецназу, Раззувайло та Лося. Першого смертельно ранив з пістолета в під’їзді будинку на Лиговськом проспекті бойовик, загримований під бомжа професійними гримерами на Ленфільмі. Другого намагалися підірвати в автомобілі БМВ на Свердловській набережній Неви, але бомба виявилася недостатньо потужною, Лось вижив і розповів сищикам, хто міг стояти за обома злочинами.

Борисов і Бірюченко організували також вбивство в Пскові в 1998 році ще одного бригадира «акуловської» угруповання – Изморосина. Справу про убивство двох «авторитетів» і замаху на третього об’єднали в одне виробництво. Для її розслідування створили оперативно-слідчу групу, яку очолив старший слідчий прокуратури Вадим Поздняк.

Членами бригади Юрія Бірюченка в основному були колишні спецназівці. Тренування по стрільбі вони проводили в тирі Петербурзького гарнізону, а техніці зовнішнього спостереження і прослуховування телефонних переговорів навчалися, як пізніше встановило слідство, в кадрових співробітників ГРУ і петербурзького УФСБ. Кожен боєць Бірюченка був екіпірований по останньому слову техніки: машина, пейджер, радіотелефон, спеціальні технічні засоби. Квартири і машини бойовиків оформлялися на підставних осіб, бойовики мали по кілька комплектів документів, носили вигадані імена і користалися системою цифрових кодів для спілкування один з одним.