Франц Кафка - Оповідання

Говорити з кочовиками неможливо. Нашої мови вони не розуміють, та ледве чи мають і свою власну. Поміж собою порозуміваються вони, як галки. Без перерви чуємо ми цей перегук галок. Наш уклад життя, наші влаштування їм незрозумілі, й вони не цікавляться ними. З цієї причини вони відмовляються розуміти й мову знаків. Можеш собі вивернути щелепи й повикручувати з суглобів руки — вони тебе не розуміють і ніколи не зрозуміють. Часто вони корчать гримаси, при тому вибалушуючи білки очей і пінячи слиною з рота, але це не значить, що вони хочуть щось сказати тобі чи налякати, просто така їхня натура. Вони беруть усе, що їм потрібне, але не можна сказати, що застосовують насильство, ні, ми самі відступаємо набік і залишаємо їм усе, чого вони бажають. І з моїх запасів вони поцупили не одну добру річ. Але я не можу нарікати, особливо коли бачу, як гірко доводиться різникові на протилежному боці вулиці. Ледве він устигне привезти товар, як кочовики рвуть його з рук і негайно зжирають. Їх коні також жеруть м'ясо; часто вершник лежить поруч зі своїм конем й обидва споживають один шматок м'яса, кожен зі свого кінця. Різник переляканий і не наважується припинити доставку м'яса. Та ми розуміємо його й збираємо гроші, тим робом підтримуючи його. Бо якби кочовики не діставали м'яса — ніхто не знає, що могло б статися; зрештою, ніхто не може знати, що спаде їм на думку, як вони навіть щодня діставатимуть м'ясо. Останнім часом різник вирішив бодай заощадити собі клопіт з різанням худоби й одного ранку пригнав живого бика. Але вдруге він не посмів так зробити. Я лежав добру годину на підлозі в далекому закутку своєї майстерні, накинувши на себе весь одяг, ковдри й подушки, аби лиш не чути реву бика, до якого збіглися з усіх боків кочовики, щоб угризтися й рвати зубами його живе м'ясо, я насмілився вийти тоді, коли вже все стихло, і бачив, як вони, на подобу пияків коло бочки, лежали втомлено навколо решток бика. Саме тоді, здається мені, я побачив в одному з вікон палацу імператора; ніколи поза тим він не виходить до цих зовнішніх покоїв, бо живе незмінно тільки в найосереднішому саду; але цього разу, бодай так здавалося мені, він стояв при одному вікні й дивився, опустивши голову, на те, що діялося перед його палацом.

«Що буде далі? — думали ми собі всі. — Як довго мусимо ми витримувати цей тягар і муку? Імператорський палац привабив кочовиків, але неспроможен їх прогнати. Брама замкнена; варта, що раніше так урочисто виходила й входила через неї, ховається за заґратованими вікнами. На нас, ремісників і крамарів, лягає обов'язок рятувати батьківщину, але це завдання не на нашу силу, а зрештою, ми й не хизувалися, що здібні впоратися з таким завданням. Це чисте непорозуміння, і воно буде причиною нашої загибелі».

ПЕРЕД ЗАКОНОМ

Перед Законом стоїть воротар. До цього воротаря підходить один чоловік із села і проситься ввійти до Закону. Але воротар каже, що він йому тепер не може дозволити. Чоловік замислюється і тоді запитує, чи не міг би він, отже, ввійти пізніше.

— Можливо,— каже воротар,— але тепер ні.

Оскільки брама до Закону стоїть відкрита, як завжди, а воротар відходить набік, чоловік нагинається, щоб заглянути через браму всередину. Коли воротар це помічає, то сміється й каже:

— Якщо це тебе так манить, спробуй, не зважаючи на мою заборону ввійти досередини. Але гляди: я могутній. І я тільки найнижчий воротар. Від світлиці до світлиці стоять ще воротарі, один від одного могутніші. Вже погляду третього я не можу витримати.

Таких труднощів чоловік із села не сподівався: адже Закон повинен бути приступний кожному й завжди, думає він, але тепер, коли він докладніше розглядає воротаря в його хутряній кереї, з його великим гострим носом, довгою, тонкою, чорною татарською бородою, він вирішує, що краще подождати, поки не дістане дозволу ввійти. Воротар дає йому ослінчик і каже сісти збоку при дверях. Він сидить там днями й роками. Він багато разів пробує дістати дозвіл і своїми просьбами втомлює воротаря. Воротар часто вчиняє йому маленькі допити, розпитує про його рідний край і ще багато про що, але це безучасні запитання, як їх ото задають великі панове, і на закінчення він каже йому щоразу знов, що ще не може дозволити. Чоловік, який багато чим впорядився для своєї подорожі, вживає все, що тільки може бути цінне, щоб підкупити воротаря. Цей, правда, все приймає, але при тому каже:

— Я беру це тільки для того, щоб ти знав, що не проґавив нічого.