Олег Романчук - Ультиматум

Этот план не удался, национальный фронт расколоть не удалось (на самой Украине для этого было очень мало сделано), и Российской республике пришлось помочь советизации Украины (1918 г.) военной силой" (підкреслення моє. - О.Р. ).

Хіба це не визнання більшовиками факту збройної агресії з боку Російської Республіки? Але звернімося до спогадів більшовиків. Ось що пише Георг Лапчинський, народний секретар Народного Секретаріату першого українського Радянського уряду, організованого в Харкові у грудні 1917 року (Летопись революции. - 1928. - № 1. - С.168):

"ЦБК України у відповідь на офіціяльне повідомлення Петербурзького уряду про своє обрання дістав телеграму, де Рада Народних Комісарів вітала й повідомляла, що надалі всяке фінансування України, всяка посилка туди грошей з центру йтиме виклшчно через Український радянський уряд" (підкреслення моє. - О.Р. ). Як кажуть у таких випадках, коментарі зайві.

Цей факт фінансових ін'єкцій з боку Раднаркому РРФСР не випадковий. Бо, за свідченням Сергія Мазлаха (Летопись революции. - 1922. - № 1. - С.137), "ЦИК Украины заседал в Харькове, но его влияния нигде не чувствовалось" (підкреслення моє. - О.Р. ).

Як же працював новостворений Радянський уряд України? Той же Г. Лапчинський згадує, як народний секретар військових справ В. М. Шахрай скаржився йому: "Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тількі не користуються жодним впливом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи й не чуло раніше їхніх прізвищ? Що я за «військовий міністр», коли всі українізовані частини мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже, контрреволюційне?" (підкреслення моє. - О.Р. )

(Летопись революции. - 1928. - № 1. - С.171-172).

Далі Г. Лапчинський пише: "У Харкові в нашому розпорядженні збройної сили фактично не було. Військові частини, українізовані там, як я вказав, нам довелося роззброїти. (...) Але в Харкові стояв штаб тов. Антонова-Овсіенка, посланого з Петербурга для боротьби з Каледіним (...) В його розпорядженні було військо, сформоване з різних частин старої армії, що перейшли на бік радянської влади, з матроських загонів та випробуваних вже червоногвардійських частин, з різних російських промислових робітничих центрів. Командували декілька офіцерів-більшовиків, лівих есерів, анархістів, а також і позапартійних, що віддалися на нашу службу. Начальником штабу був полковник Муравйов, що виявив себе за революціонера в боях проти Керенського біля Гатчини. (...) Але, оскільки в Харкові вже існував Український радянський уряд... було піднесено питания, щоб частину своїх сил тов. Антонов вирядив у західному напрямі" (підкреслення моє. - О.Р. ). (Летопись революции. - 1928. - № 1. - С.172-174).

Цікавими є спостереження Г. Лапчинського за військом Антонова. "Нас обурювали, - згадує Лапчинський, - самовільні труси та реквізиції різних штабних комісарів, їхня брутальність до місцевої влади. Нас дратувало, що поруч з відомими нам партшними товарищами та революціонерами навколо тов. Антонова крутилися якісь окремі, як нам здавалося, явно чужі для робітничої класи суб'єкти офіцерського типу, з нахабними та бандитськими фізіономіями... Я пам'ятаю, яке неприемне враження на мене особисто справляли, коли я приїздив до залізничного двірця, де стояли штабні вагони та ешелони з антонівським військом, його вояки, зокрема матроси, увішані всілякою зброєю, інколи п'яні, із специфічною брудною лайкою після кожного слова... Настоювання Українського уряду, щоб було відряджене військо в Полтавському напрямі, нарешті дали наслідки. Антонов наказав Муравйову розпочати 18 січня наступ... Наша концепція була така: проти буржуазної влади на Україні йде війною Українська радянська влада, Народній Секретаріят за братньою допомогою від Ради Народніх Комісарів" (підкреслення моє. - О.Р. ).

Цікава "концепція". Чи не правда? Самі більшовики визнають, що ніде не відчувається впливу ЦВК України, що Радянський уряд у Харкові не мае військової сили, що цей "уряд" фінансує Раднарком РРФСР.

Присутність Г. Лапчинського та Ю. Коцюбинського з кількома українськими радянськими частиками повинна була спростузати, як пише Г. Лапчинський, "наклепи Центральної Ради, що нібито на Україну наступав військо "червоних імперіялістів" з півночи".