Олег Романчук - Ультиматум

М а з у р е н к о - Треба вимагати організації "військової округи" на підставі 4-членної формули; коли вони на це не згодяться, то прилучити українські землі, як Ростовського, Таганрозького округів Донщини, до України, а для решти українців вимагати національної автономії...

Ш у л ь г и н радить почекати з запитаннями і нотами, поки не вернуться наші представники.

Т к а ч е н к о каже, що справа на Дону ясна, там сильний сплив сфер. З-поза Дону хід подій іде так, що скоро доведеться нам із Доном боротися. Тепер треба рішуче вимагати встановлення політичних свобод і скасування репресій щодо робітників Донецького басейну, а так же національно-персональної автономії для українського населення.

П о с т а н о в л е н о: Пропуску козачих війск на Дін не припиняти, доручити голові Генерального Секретаріяту і Генеральному Секретарові Міжнародніх Справ виготовити ноту Донському правительству в справі репресій, запитати негайно представника Генерального Секретаріату на Дону про фактичні відносини козаків до українського населения і робітників Донецького басейну".

З наведеного документа зробити однозначний висновок щодо контрреволюційності політики Генерального Секретаріату Центральної Ради досить проблематично:

Була ще одна немаловажна обставина у спробах Центральної Ради вести політику нейтралітету и обережного ставлення до Дону. Саме на неї звертає увагу М. Рубач у своїй статті "К истории конфликта между Совнаркомом и Центральной Радой" (Летопись революции. - 1925. - № 2. - С.79): "Порш указывал на фактическую зависимость Украины от Дона, так как все патронные заводы находятся в районе казачества и казаки имеют 150-тысячные армии, Украина же никакой армии не имеет" (підкреслення моє. - О.Р. ).

До речі, про Дон. Там події також розвивались далеко не однозначно. Сьогодні мало хто знає, що так звана каледінщина була неоднорідною. Там були і монархісти, і самостійники, республіканці і прихильники Установчих зборів, ті, які обстоювали диктатуру. Про це, зрештою, переконливо свідчать спогади Романа Гуля "Ледяной поход (с Корниловым)", надруковані в альманасі "Кубань" (1989. - № 1-3). А значна частина офіцерів, як пише Юрій Поляков, член-кореспондент АН СРСР (Поиск: 1989. - № 27. - С.4), йшла на Дон до Корнілова або включалась у підпільну діяльність не тільки тому, що ненавиділа нову владу, а и через страх за своє життя.

У контексті сказаного є своя логіка і у виступі Винниченка 28 грудня на засіданні Малої Ради: "Перепущення через Україну Військ тих націй, що тепер самовизначаються, ми будемо допускати. Але, стоячи на грунті строгої нейтральности, ми не будемо пропускати більшовицьких військ для братовбивчої війни на Дону".

Опинившись між двох вогнів, Центральна Рада наївно сподівалась зберегти нейтралітет в океані відкритого класового протистояння. I коли, скажімо, 3 грудня (за старим стилем) генеральний секретар у продовольчих М. Ковалевський офіційно заборонив вивезення продовольства (врешті-решт Українська Народна Республіка визнана, до речі, Раднаркомом РРФСР, могла розпоряджатися своїми хлібними ресурсами як вважала за потрібне), то російські більшовики негайно звинуватили Центральну Раду в тому, що вона перешкоджає вивезенню хліба з України.

Доктор філософських наук, професор Іван Валько в журналі "Україна" (1990. - № 16. - С.2) наводить кілька цікавих документів, які до певної міри прояснюють ситуацію: "Водночас того ж 1-го січня він (В. I. Ленін. - О.Р. ) підписує такий документ:

"Про призначення надзвичайного комісара України.

Тов. Сергій Орджонікідзе призначається тимчасовим Надзвичайним комісаром Району України для об'єднання дій функціонуючих там радянських організацій в усіх галузях їх роботи (військової, продовольчої, банкової та ін.).

Затверджено Ленін".

Які повноваження були у надзвичайних комісарів, відомо. У примітці вказано, що цей документ вперше надруковано 1945 року.

15-го січня Ленін пише до Морського революційного комітету: "Прошу вжити екстрених заходів, щоб дати негайно в розпорядження тов. Тер-Арутюнянца 2000 матросів для воєнних дій проти буржуазної Ради". У ці ж дні він шле телеграми в Харків Антонову-Овсієнку і Орджонікідзе з вимогами: "Дуже й дуже просимо вжити якнайнещадніших революційних заходів. Просимо послати загін абсолютно надійних людей. Усіма засобами просувати вагони з хлібом у Петроград, інакше загрожує голод. (...) Ради бога! Ленін".

Далі Іван Валько цілком слушно зауважує: "Багато історичних документів я перегорнув, та абсолютного обгрунтування такого ультиматуму (йдеться про цитований ультиматум РНК до Центрально! Ради. - О.Р. ) виявити не вдалось(підкреслення моє. - О.Р. ). До речі, у примітці до цього документа історики написали: "Далі текст написаний Л. Д. Троцьким, з виправленнями В. I. Леніна і Й. В. Сталіна". (...) До речі, в ультимативних вимогах РНК до Ради про хліб, продовольчі справи не згадувались жодним словом".